Transcript: output (2).mp4

Model: stt-async-v3

Part 1 (00:00:00 — 04:00:00)

Speaker 1: [uk] Тож давайте, це яка група? Богдан, можна тебе попросити буде? Speaker 2: [uk] Так. Speaker 1: [uk] Щоб потім список ти мені якось скинув, як ти це знаєш робити гарно. Speaker 2: [uk] Список кого саме вас цікавить? Speaker 1: [uk] Групи, які презентували сьогодні. Speaker 2: [uk] Які повинні презентувати? Speaker 1: [uk] Так. Ну, він в тебе десь є, правильно, чи немає? Speaker 2: [uk] Так, нам Данило Риспильський робив. Speaker 1: [uk] О. Speaker 2: [uk] Зараз я скину файл. Speaker 1: [uk] Будь ласка, да, щоб я просто вам найгарніші оцінки розставив потім. Добре. Тоді група готова. Четверта група. Speaker 3: [uk] Так, так, ми тут. Speaker 1: [uk] Будь ласка, пані Валерія. Speaker 3: [uk] Готові. Speaker 1: [uk] Угу. А всі решти слухаємо дуже уважно, добре? Speaker 3: [uk] У нас четверта група, ми поділились по двоє, тобто одну презентацію двоє будуть розповідати і другу в другу, щоб для зручності. Так, тоді ж тоді я почну. Ми почнемо з теми про сім притч у Матвія, яку роль вони виконують для розуміння Царства Божого і саме які основні теми ці притчі розкривають. Можна наступний слайд. У 13-му розділі Євангелія від Матвія Ісус зібрав сім притч, які послідовно розкривають тему Царства Божого. Перша притча про сіяча, далі про кукіль серед пшениці, про гірчичне зерно, про закваску, скарб у полі, про дорогоцінну перлину і про невід. І можна наступний слайд одразу. Ці притчі, вони не є, скажемо так, таким випадковим набором образів. Матвія 13 - це розділ, у якому Ісус пояснює природу і цінність Царства Божого. І разом вони формують таку цілісну картину, яка показує, як Царство Боже діє в теперішньому часі і чим воно завершиться або як воно буде продовжуватись. Тож перше питання у нас - це яку роль виконує ця збірка притч. Ну, по-перше, ці притчі, вони відкривають таємниці Царства. Ісус прямо говорить, що розуміння Царства не можна, ну, так схопити лише власним розумом, якось інтелектуально. Ці притчі, вони так водночас і відкривають, і приховують. Тобто для тих, хто слухає уважно, з вірою, вони стають поясненням. А для таких, можна сказати, байдужих або, можливо, не готових переосмислювати свої упередження, притчі залишаються просто історіями. Тобто притчі показують, що доступ до Царства пов'язаний таки більше зі станом серця, а не лише зі знанням. І можна наступний слайд. По-друге, ця збірка, вона коригує хибні очікування. Тобто більшість на той час, більшість сучасників Ісуса, вони чекали такої швидкої і видимої Божої дії, там політичної перемоги, суд над ворогами, відновлення Ізраїлю. Але натомість притчі говорять про інше, що Царство починається з малого, росте повільно і певний час воно як співіснує зі злом. І це руйнує таку тодішню ілюзію миттєвого результату і вчить довіряти Богу. Далі, по-третє, Матвія 13, вона пояснює теперішній етап існування Царства. Те, що воно вже присутнє через служіння Ісуса і дію слова, але його повнота ще попереду. І саме тому в цих притчах так багато образів такого як росту, очікування, терпіння. І вони нам допомагають якраз зрозуміти, чому світ досі недосконалий, але і водночас Бог уже діє в ньому. Тому роль цієї збірки притч - дати таке правильне тлумачення для розуміння Царства Божого. І далі передаю слово Євгену. Speaker 2: [uk] Тому які ж основні теми нам розкриваються в цих семи притчах? Хочеться, щоб ми зараз проглянули і трішки згадали про ці притчі. Притча про сіяча. Тут говориться про сприйняття Божого слова. Тобто сама основна суть цієї притчі в тому, що основна роль результату, який має надати Слово Боже, це не від самого насіння, а від серця слухача. Від того, наскільки його серце відкрите, наскільки його серце, воно оця добра почва, яка може прийняти це насіння. І що Царство, воно поширюється через слово. Тобто в кожної людини має бути така певна духовна чутливість і особлива відповідальність, що людина кожна відповідальна за те, як вона, наскільки вона відкриває своє серце до того слова, яке вона чує. Наступна притча. Коли було посіяне бур'яни або кукіль серед пшениці. Тут тема говориться про співіснування добра і зла. Що в самому на посіяне зерно ворог посіяв кукіль і було сказано власником землі, що щоб не зривати кукіль, але дочекатися, коли вже все виросте. Сама така думка, тут говориться про те, що зло, воно не усувається відразу. Якби ми не хотіли, нам приходиться співіснувати із злом в цьому світі. Якби нам, віруючим, не хотілося все бачити ідеально або жити в ідеальних умовах, на жаль, в цьому світі зло, воно є. І воно усувається не одразу. Але плюс в тому, що в кінці буде якби такий остаточний суд і певний хепі-енд, що Бог, він в будь-якому випадку, його справедливість, вона буде вище всього того, що відбувається. І навіть зараз ми можемо це побачити. Тому основні такі теми - це мати якби і терпіння, проходячи ці всякі випробування, співіснуючи якби зі злом і все ж триматися цих цінностей, які ми маємо. Надія на те, що якби буде хепі-енд і на Божу справедливість, що Божа справедливість, вона осторжествує. Яка третя тема? І третя притча - це притча про гірчичне зерно, що непомітне, невеличке зерно, але має потужний ріст. І що початок малий, і кінець в ній величний. Тобто сама тема, що Божа сила, вона діє поза людською логікою. От як приклад, просто мені таке згадувалося, якщо Бог тебе покликав служити тут в Україні, а ну от ти дивишся, що тут, враховуючи всі ситуації, які є, ти не їдеш там кудись, не виїжджаєш в Америку жити чи ще щось, але ти віриш Божому слову, що Бог тут попіклується про все і що твоє покликання, воно буде виконане. Що то це невеличке гірчичне зерно, оце ще невеликий початок, який тут ти можеш виконувати, як ну як і будь-який з нас. Але Бог, він сильний, оце невеличке або непомітне, або слабке зробити сильним. І тут основна тема, що Божа сила, вона діє поза людською логікою. Як би ми не думали, як Бог може рухатись, а він може зробити кардинально краще, ніж ми можемо собі уявити. Наступна тема і наступна притча - це закваска. Притча про закваску. Що Царство, воно діє зсередини, змінюючи все поступово. Тобто загалом суть закваски, ну особисто я, і мені здається, багато хто сприймав закваску як щось погане дуже часто. Але тут говориться якби також за ту закваску, яку як глибинна духовна зміна, що ми можемо, що Господь сильний, от змінити нас середини, що Царство Боже, воно діє поступово. І ще буквально кілька пунктів, і ми завершимо. Скарб у полі або дорогоцінна перлина. Тобто ці дві такі коротенькі притчі, але цінність Царства. Тут говориться про пріоритети, що для людини була важлива та дорогоцінна одна перлина поміж всієї решти, яка була. Тобто акцент, ми як люди, ми можемо ставити десь на якісь матеріальні речі, забуваючи, що є ота перлина, є оте вічне, на що нам треба орієнтуватися. Ну якби певна посвята Божому. І остання притча - це про невід або про сітку, яку закидають в море, водойму. Трішки про це слово, про цей невід, про ці сітки. Я так вивчаючи, читав, суть цієї сітки, коли її закидали і забирали, збирали рибу, було в тому, що вона йшла по самому дну водойми і збирала дійсно все підряд, всіх підряд. І сама думка, що всі зібрані, але не всі залишаться. Та риба, яка була непотрібна, її просто, ну, викидали. І така як аналогія, що якби ти можеш бути християнином, бути в церкві, ну, десь таким номінальним християнином, але все ж таки і не бути от дійсно спасенним, скажімо так, або від них відноситися з Богом. Тому це ця притча вказує на таку певну відповідальність кожного з нас як віруючого, що ми маємо, що ми відповідальні за наший духовний зріст, за наше наший ріст в Бозі. Ну і також якби есхатологічний фінал, то що буде в кінці якби суд. І які ж висновки можна взяти? Що всі ці сім притч, вони з 13-го розділу навчають, що Царство Боже, воно походить від Бога, росте поступово, але впевнено, має велику цінність, як та перлина, і завершається справедливим судом. Царство Боже, воно вже присутнє, але це духовна реальність, яка розвивається невидимо і поступово трансформує цей світ до часу останнього суду. Дякуємо за увагу. Дякуємо за презентацію. А є в когось запитання до наших друзів, до Валерії і Євгенія? Бо якщо немає, то в мене є. Ні в кого немає, так? Всім все зрозуміло із семи притч. В мене такі два запитання. Перше запитання: чого на, ну, в чого в Євангелії від Матвія? Це, ну, я розумію, що ви не готувалися до цієї, до такого запитання, але тим і цікаві запитання, коли ти не знаєш, які саме запитання. Чого саме в цьому місці Ісус, згідно з Матвієм, звертається до людей у виді такої збірки притч? Тобто чого це зафіксовано на цьому етапі служіння? Так, я це маю на увазі структурно. Чого ці притчі, збірка притч, з'являється тут, а не, наприклад, не знаю, там, відразу після нагорної проповіді або ще десь? Тобто чого на цьому етапі в публічному служінні Ісуса Христа? Це перше питання. Друге питання: ви згадали на початку, що саме ці притчі присвячені темі Царства Небесного і що в такий спосіб Матвій, вибачте, Ісус в Матвія намагається виправити хибне сприйняття Царства Божого з боку слухачів або юдеїв. Що саме цими притчами Ісус у Матвія виправляє в цьому хибному сприйнятті Царства? Ось такі два запитання. Стосовно першого, я просто таке, як це не буде повна розгорнута відповідь, але як також для роздумів. Ісус же ж тоді говорив учням перед цим, що щоб вам дано от розуміти ці притчі. Ну, типу, що в притчах якраз закладена сама оця сутність, що не кожен її може зрозуміти. Ну, це те, що я пам'ятаю із саме з Матвія, що він говорив саме це учням. Можливо, хтось ще інший доповнить. Ну, можливо, по першому питанню, ну, це так як думка, можливо, тому що тоді, як тодішні релігійні лідери, вони його не приймали як Месію, і він тоді, як говорив такими прообразами, щоб, ну, не говорити прямо, можливо, через це. Добре. Є у вас друзів тут серед всіх присутніх? Можливо, вони вам хочуть допомогти? Ну, я, якщо дозволити, смію предположить, як кажуть, можливо, Ісус розкриває, вибачте, це на роботі. Можливо, Ісус розкриває ці моменти не одразу після нагорної проповіді, а потім на моменті якогось, ну, на якомусь переломному моменті, де через дві-три розділи учням розкривається, що він і є той самий на шиях Месія, так, якого вони очікують. І, ну, я думаю, що це певний переломний момент, тому що він доносить це доволі структуровано, пропорційно, не вивалюючи одразу якісь таємниці, тому що люди не здатні були би прийняти. Їм треба було спочатку побачити, ну, якщо ми беремо нагорну проповідь, там в основному практичне застосування до життя, так, як і треба жити. І потім потрохи, потрохи люди в ньому можуть побачити того, хто може відкрити таємниці Царства Небесного. І тут, якби, Ісус це робить. І це такий, як переломний момент. Ну, така думка. Думка чудова і все, що в ній правильно, Богдан, це те, що це переломний момент. А це стовідсоткове питання, в чому саме цей переломний момент, переломний. Але це вже так далі думати. Так, друге питання ще було до до Валерії і Євгенії. Це щодо які саме хибні очікування? Так, так, так. Ну, тобто ви сказали, що в цей, я погоджуюсь з вашим твердженням, що в такий спосіб Ісус, тому що всі притчі присвячені темі Царства Небесного, ось, і що в цей такий спосіб Ісус виправляє, ви перерахували, які саме теми підіймаються в кожній із притч. Тож тоді напрошується питання, що Ісус виправляє певне хибне розуміння Царства, і ось в таких темах, що саме виправляється? Угу. Ну, взагалі те, що тоді люди чекали такого Божого втручання вже зараз, тобто вони очікували, що зло буде одразу знищене, те, що Бог одразу очистить світ від грішників, а Ісус в цих притчах якраз показує навпаки, що все це поступово. Угу. І що не помітно. І можливо, це якраз і є таким певним переломним моментом, от в чому саме ці притчі в цей період саме були вставлені, бо от, як говорила Валерія, що всі очікували Месію як того, хто прийде визволяти народ як такий воїнствуючий, а він показав іншу альтернативу Царства Божого. Ну, це можливо також, як і відповідь на перше питання. Угу. Добре, дякую за відповіді. Можу ще додати? Скоріше думки, а не відповіді, тому що, так, хто? Євген, будь ласка, так. Так, так, я то також з цієї групи, просто як ми другу частину будемо доповідати. З приводу от того, що що переломне таке, то веде все, все в цих притчах веде до того, що до чого прийде в кінці, так, тобто до другого, ну, до пришестя Ісуса Христа. І багато притч про це кажуть, що, ну, все це збудеться тоді, коли він знову прийде. От, то може і за цього це є якийсь переломний момент того, що надалі він буде говорити про те, що він е той, який скоро їх покине через хрест. Угу. Що в наступному розділі ми дивимося смерть Івана Хрестителя, так, в предтечі, і може саме з цього моменту і починаються зміни до готування е учнів, що Ісус скоро піде, але він повернеться. Ну, тут є руки піднімав Ден Логовський і Емануїл. Можливо, вони, можливо, вони спасуть ваше положення, я жартую. Ден, а потім Емануїл. А я просто, в мене теж було, напевно, більше питання, ніж відповідь, е тому що е самі ці притчі, вони якось знаходяться в такому періоді, де Матвій по суті показує неприйняття Царства, ну, і неприйняття Христа, бо там е з рідними напряги, з фарисеями напряги, з е, ну, з політично-релігійною силою, з простими людьми, з з усім цим, і типу потім з'являються ці десь всередині притчі, які показують ось саме таку природу, якби тиху, поступову, ось, ніби готуючи, що те, що зараз відбувається, в принципі, ну, так і має бути. Можливо, можливо, в цьому момент. Ну, Ден, ти, е як кажуть, найгарячіше підібрався до е можливої е відповіді на питання. Емануїл може щось ще додасть. Ну, я так розумію, що я буду дуже далеко, але я спробую. Холодно, холодно, Емануїл. Ти ще не почав, а вже визначив, як буде. Давай спочатку відповідь. Ну, я хотів би доповнити е саме думку Валерії про те, що вони саме очікували те, що Господь прийде і буде все вирішувати, але мені здається, що Ісус спонукав людей до того, що вони вже є частиною Царства, і їм потрібно вже діяти. Угу. І вже бути тою силою, якою яка буде розповсюджувати це Царство. Так, можливо, це не дуже буде помітно, але потенціал є в цьому. Ну, він бачив цей потенціал. Ну, це. Угу. Чудово. І Олег, останній шанс або останнє питання, бо нам треба рухатися далі. Будь ласка, Олег, ви підняли руку. Так, дякую. Дякую. Бо я чув питання. Ну, дивіться, з приводу Царства, мабуть, Ісус говорив про Царство, звісно, яке всередині в нас є, але але чому він це говорив? Мабуть, тому що цей народ очікував інше Царство, яке прийде політичним якимсь шляхом. Е Він жив минулим Царством. Ну, десь це, мабуть, пересікається з нами, з деякими людьми, які живуть минулим Царством. Тому народ Ізраїля, він жив Царством, яке колись було при, наприклад, при Соломоні, при Давиді, і вони, звісно, хотіли політичний переворот і ствердити це Царство. Але Ісус приніс інше Царство, яке вони, про яке він їм розповідав, але, мабуть, до кінця вони так і не зрозуміли, е саме про яке Царство говорив. Ось, то, мабуть, мабуть, отак. Тобто це ми вже пішли по колу просто відповідати. А добре, е я чого ці запитання? Давайте я вам не дам відповідь, але поясню, чого такі запитання. Е Тому що хочеться, щоб ви, читаючи Євангелія, звертали увагу не лише на зміст того, що ви читаєте, а на місце, в якому сказано те, що ви читаєте, тому що деколи контекст, а він вам натякає, е чого саме в цьому контексті. Плюс, е ви ж пам'ятаєте, чим, за ну, я в надії так кажу, що ви пам'ятаєте, чим завершується 13-й розділ, де Ісус порівнює книжника, який виносить із своєї скарбниці і старе, і нове, правда? Притчі - це не те, що Ісус придумав. Притчі - це те, що існувало задовго до Ісуса. Притчі - це був один із таких найвишуканіших способів звернутися до слухача. Ми з вами говорили на лекціях, що коли Бог чи Ісус звертаються притчами, то вони на щось розраховують. А в Євангелії від Матвія Ісус уже звернувся словом, він звернувся ділом до народу, а тепер він звернувся ще і через притчу. Коли люди прямо не чують, що їм кажуть, коли люди не бачать через дії або дива, або знамення, коли їм Бог щось каже, тоді є ще одна форма звернення до них, це в виді притчі або в виді історії. Це те, що ми найкраще любимо, правда? Ми е ви можете найрозумнішу проповідь сказати, найлогічнішу, найбогословськи вибудовану, але якщо в цій проповіді немає історії, яка ілюструє те, що ви хотіли сказати людям, то люди, скоріш за все, все забудуть. Якщо ви сказали історію, то історію вони згадають, а завдяки історії вони згадають, про що ви взагалі говорили. Тому що в історії або в притчі є мораль, правда? От ми кажемо, а мораль з цієї притчі ось така. Тобто, тобто ми хочемо щось історією натякнути або на щось вказати. А тому просто вам такі на наводячі запитання ставлю, щоб ви вчили. Ну, ми всі е вчимося читати Євангеліє. Євангеліє треба вміти читати. Ну, будь-який текст треба вміти читати. І коли ви будете на ці речі звертати увагу, це вам дуже серйозно допоможе трошки бачити за текстом більше, ніж якщо ми на ці речі не звертаємо увагу. Добре. А хто в нас наступний готовий? Дякую. Дуже гарна, дуже гарна презентація. Змістовна, чітка, послідовна. Дизайн хороший. Хто дизайнером був? Валерія чи Євгеній? Валерія. Ну, я це припускав, але думаю, на всяк випадок запитаю. Добре, друзі, хто далі? А, окей, то в нас надалі буде те саме. О, то ви вже знаєте, які я питання вас буду запитувати, Емануїл? Так, вже підготуємося покраще. Ми ще відповіді не отримали. Так. Добре, слухаємо тоді уважно. Перепрошую, я просто мікрофон шукав. Добре. Ми сьогодні будемо розповідати про ці притчі, які ми вже чули. Ми саме будемо розглядати природу кожної притчі, природу Царства, але дуже схожий в нас текст і контекст, який був з предыдущою презентацією, але ми будемо намагатись змінювати по ходу. Добре. Перша притча, яку ми будемо розглядати зараз, це притча про сіяча. Ми бачимо, що ця притча, вона ілюструє так те, що людина повинна приймати Царство, і в залежності від того, наскільки глибоко вона буде приймати цю природу Царства, настільки сильно воно впливово буде, ну, впливати на її життя, буквально. Воно розкриває саме природу Божого Царства, яке не нав'язує силою, а залежить від стану людського серця. Плідність залежить від того, наскільки глибоко людина приймає слово, розуміє його та дозволяє вкоренитися в своєму житті. Так. Ну, чотири типу ґрунти: це дорога, кам'янисте місце, терні і добра земля. Ми вже знаємо дуже гарно це все. Так, добре. Далі. Це друга притча про кукіль. Царство Боже вже присутнє тут, і воно існує поряд зі злом, але не є частиною зла. А Бог у своїй мудрості дозволяє добру і злу співіснувати до жнив, тобто до кінця віку. Це пояснює терпіння Бога. Він не бажає пошкодити пшеницю під час викорінення кукілю, а остаточний суд розділення здійсниться ангелами, а не людьми. Наступне - Роман. Ой. Так. Роман. Це дві невеличкі притчі про горчичне зерно та про закваску, які показують, що з маленького трапляється щось велике. То про горчичне зерно, то найменше з усіх на стіні виростає велике дерево, що дає притулок птахам і так далі. Та про закваску: невелика кількість розчин заквасить усе тісто. Царство діє невидимо зсередини, але неминуче трансформує все середовище, і в яке воно поміщене. Далі. Цей слайд показує нам, як з маленького зростає велике. Обидві притчі підкреслюють динаміку Царства. Воно не приходить у силі та славі відразу, а розпочинається скромно і зростає, і зростає органічно. Прихований вплив - то є Царство Боже працює не через зовнішній примус чи політичну владу, а через внутрішню трансформуючу присутність. Воно змінює серця, культури та суспільства зсередини, подібно до того, як закваска непомітно, але невідворотньо змінює структуру всього тіста. Амінь. То я передаю мікрофон далі до Богдана. Так? Амінь. Дякую. Поїхали далі. Взагалі, 13-й розділ Євангелія від Матвія має в собі вісім притч, але сім стосується саме Царства Небесного. Ну, ось остання там щодо Господаря. І наступна притча, котра пояснюється, це скарб у полі. Це про те, як людина випадково знаходить щось дорогоцінне, і вона готова заради цього дорогоцінного типу віддати все. І це показує, що Ісус намагається в цьому показати, що Царство Боже, про яке він каже, це найбільша цінність, заради якої варто пожертвувати усім. Ось. І також співвідноситься з описом дорогоцінної перлини. Як коли купець цілеспрямовано шукає хороші перлини і, знайшовши одну найдорожчу, він продає все заради неї. І в цьому можна сказати, що Царство Небесне варте відмовитися від усього, якби заради нього. І воно вище всіх інших цінностей, які ми можемо порівняти із ним. Тобто всі цінності на фоні Царства Небесного, вони тусклі. Можна, будь ласка, далі. Притча про Невід. Ця притча, вона розповідає про те, що Невід, коли закидається і дістається, то в цьому неводі є багато різного, різної риби. Ось. І її сортують саме на березі, а не в човні. І це такий момент, що Царство Небесне подібне до неводу, закинутого в море, який захоплює риб усякого роду, і добрих, і поганих. Розділення відбувається не під час ловлі, а на березі, коли рибалки сортують улов. Добрих збирають у посудину, а негідних викидають. Це образ кінця віку, коли ангели відділять злих від праведних і кинуть їх у ніч, в піч, вибачте, піч вогняну. Ну і ніч, може, там для них буде і ніч. Ось. Це теж дуже цікаво. І ми знаємо, що слово Боже каже, що Боже сонце, воно світить і злим, і добрим. І це просто співзвучне місце. Можна далі, будь ласка. Богословський синтез. Царство Боже - це як складна реальність. Вже присутнє, але ще не повністю встановлене. Ось. А дуже цікаво, що коли звучало Євангеліє, і Ісус казав такі слова, що йдіть проповідувати Євангеліє, кажіть, що Царство Небесне, воно наблизилось. І як вже зазначали попередні наші брати з сестрою в презентації, дуже важливу роль відіграє саме серце людини. А і я зараз собі замітку зробив швидко з приводу цього, що Ісус, він розкриває таємниці Царства Небесного для тих, у кого було відкрите серце. Людина, яка має огрубіле серце, не здатна прийняти особисте сприйняття. Царство, особисте прийняття Царства залежить від стану серця і вимагає рішучого вибору. Органічне зростання. Царство вже діє через слово і внутрішню трансформацію. Терпіння Бога. Добро і зло співіснують до часу остаточного суду. Єсхатологічний суд. Остаточне розділення відбудеться в кінці віку. Царство Небесне вже серед нас, але його повнота і слава відкриються лише в майбутньому. Е Ось так ось дуже коротко. Ось. Ну і завершується ця притча про Господаря дому. Ну, вона не відноситься до Царства в принципі, тому я і не буду про неї казати. Дякуємо. Дякуємо. Тепер я розумію, чого саме в цих людей була відповідь на моє попереднє питання. Бо вони готували той самий семінар. Тож спроба номер два. Чого в цьому місці притчі? Це до групи, яка щойно робила доповідь. Прийняти нове, залишити старе, йти і робити. Угу. Чи хтось має откровення? А є варіанти? Ярослав підняв руку. Федір Федорович. Ну, я почекаю, поки всі дадуть відповідь, і в мене буде теж. Я зараз якраз сьогодні читав Матвія. Я взяв план собі там на півроку Євангелія пройти новий заповіт. І тут є теж таке цікаве місце. Якщо може, там немає ніякої відповіді на питання, можна я почитаю і що хочу, щоб ви трошки поділилися. Давайте в кінці вже тоді, добре? Добре, дякую. Зараз. Да, да. Ми, ми це. Ну, я знайшов такий, я знайшов такий, е, е, таку, можливо, що е Євангеліє від Матвія, воно має певну структуру, так? І ось я знайшов, що перше - це Нагірна проповідь, етика царства. Друге - настанови 12-10 розділ, місія царства. Третє - притчі про царство, таємниця та розвиток царства. Четверте - життя в спільноті, стосунки в царстві. І п'яте - е остання проповідь, і це майбутнє царство. Тобто це, ну, як кажуть, що це певний хіазм, і він стоїть саме в центрі е послання. Угу. Добре. Ще є хтось, в кого є така сама тема, група по 13-му розділу, чи це дві групи були? Так, в нас же ж там а три групи, по суті, вони одну тему готують, тільки різні питання в них. Окей, давайте тоді третя ще е група хай виступить, а потім спробуємо. Хто третя по 13-му розділу? Ну, шоста за логікою має бути. Давайте, давайте тоді. Шоста група, де ви там? Вони якось замешкалися. Так, зараз буде, просто нам треба трошки. А, Марк, давай, давай. Ти не ховайся, не ховайся. Ну, ви в курсі, да, що в богослові відповідей мало, є багато думок. Ось, тому ми шукаємо думку. На відповідь нам може лише Матвій дати правильну, навіщо він там це все спакував. А ми будемо лише здогадуватися. Є? Ти сказав ти, чи видно нормально, чи ні? Є, є, є. Ми бачимо презентацію, супер. Угу. Е, окей. Е, ми говоритимемо про те, яку роль відіграє збірка семи притч Матвія в 13-му розділі по відношенню до розуміння Царства Божого і як використовувати ці притчі у проповідях. Е, е, Матвія 13-й розділ - це програмний розділ Євангелія, в якому Ісус системно пояснює природу Царства Божого через сім притч. Е, як ми вже чули раніше, це зерно, пшениця, гірчичне зерно, закваска, скарб, перлина і невід. Е, і Ісус прямо говорить, що притчі відкривають таємниці Царства Небесного. І тут Царство постає не як політична реальність, а як вже присутня реальність, а як вже присутня, але ще не завершена дійсність. І це в якусь міру коригує месіанські очікування слухачів, оточення, яке було в Ісуса Христа, які мали певні очікування. І парадоксальна природа, парадоксальність природи Царства полягає в тому, що сім притч вони разом формулюють богословський портрет Царства, що дає, ну, тобто ми можемо порівняти е очікування і реальність в притчах величі силу і малий початок, тобто як в гірчич, в притчі про гірчичне зерно, е про те, що очікували про миттєвий тріумф, е з повільним ростом, е як закваска, так е чистота громади і змішане середовище, тобто кукіль серед пшениці і очевидність е з прихованою цінністю, тобто е як в притчі скарбом у полі. І Царство не нав'язується силою, е проникає і трансформує е в людину з середини і трансформує суспільство з середини. І якщо Володимир підключений, він продовжить. Володимир, ти чуєш нас? Якщо ні, то я продовжую. Угу, будь ласка, тоді да. Володимира немає. Угу. Окей. Е, далі поговоримо про подвійну функцію притчі, об'явлення е і суд. І притчі відкривають істину тим, хто слухає з вірою і приховують її від байдужих. Тобто ми бачимо е це цю цікавість, що е ті, хто приймається з вірою, вони можуть отримати відповіді і зрозуміти це, а ті, хто е байдужі, вони е не розуміють навіть про що йде мова. І таким чином притчі самі стають критерієм духовного стану слухача. Хоча ми можемо е побачити в Біблії, коли е найближчі учні Ісуса Христа теж не розуміли те, що Ісус говорив. І е говорячи про есхатологічну напругу, можемо сказати, що притчі про кукіль і невід вказують на відкладений суд, остаточне розділення наприкінці віку. І Царство діє зараз, але його повнота, вона ще не виявилась сьогодні, вона є попереду. І Барклі робить акцент на інклюзивності, тобто говорить, що церква - це широка сітка, яка приймає всіх. Він застерігає людей від спроб робити висновки про те, е хто хороший, а хто поганий, залишаючи це для Бога, залишаючи місце для того, щоб е Бог міг вирішити, хто хто гідний, а хто ні. Тому що часто е в нас, людей, є е є такий е мінус, що ми часом хочемо вирішити деякі питання за Бога. І Макартур робить акцент на есхатології. І головна тема тут не сітка, а вогняна піч. Це суворе нагадування про неминучість вічного покарання для тих, хто лише імітує належність до Царства. І як підсумок, якщо для Барклі 13-й розділ - це певний маніфест поступового прогресу Божої любові, то для Макартура це опис напруженої боротьби між істинною пшеницею та підробленим кукулем до моменту грізного суду. Е єврейські очікування того часу, зокрема у Кумрані, були радикальними. Е сини світла мають негайно знищити синів темряви. Це це їхнє розуміння. І контекст другого храму показує, що притча про кукіль була революційною. Тобто Ісус каже: «Залиште обох рости разом». І це в певну міру суперечило радикальним зилотам. Ісус вчить есхатологічної затримки. Бог дає час на покаяння, е що в свою чергу було незвично для тогочасних е апокаліптичних настроїв. І я вже використовувати притчі е з 13-го розділу в проповідях. Е потрібно проповідувати їх не ізольовано, а як єдину збірку. Е корисно показувати, що ці е що ці притчі взаємодоповнюють одна одну, е утворюють цілісне вчення, е а не розрізнені моралізаторські історії. Тобто вони мають одну мету, е вони пов'язані між собою і е вони складають одну картину. І в проповіді можна ставити запитання до кожної притчі, яку сторону Царства відкриває саме ця притча. Тобто е кожна притча з якоїсь іншої сторони підкреслює Царство Боже. І ці притчі е це передусім про як стати кращою людиною, не передусім про те, як стати кращою людиною, а про дію Бога, про цінність Царства е і відповідь людини. Наприклад, притча про сіяча на сіяча не лише про е про те, щоб бути добрим слухачем, а про Боже слово як динамічну силу, що діє по-різному. І притча про сіяча - це чотири типи учнів. У єврейській традиції е пірки авот існує концепція чотирьох типів тих, хто сидить перед мудрецями: губка, тобто вбирає все; лійка, входить в одне вухо, виходить в інше; ситечко, це теж пропускає, воно залишає осад; і сито, що відсіває солому, залишаючи чисте борошно. І Флусер зазначає, що Ісус використовує цей знайомий євреям прийом класифікації ґрунтів е типів слухачів, щоб показати наявність месії, не скасовує особистості відповідальності за сприйняття слова і наголошувати на рішенні слухача. Притчі про скарб і перлину підводять до питання: «Чи варте царство мого життя?» І у проповіді варто вести слухача до радикального вибору, переоцінки цінностей і готовності е продати все е заради Царства Божого і показувати напругу терпіння і надії. І притчі про кукіль і невід допомагають говорити про зло в церкві та світі, застерігати від поспішного суду і водночас утверджувати надію на Божу справедливість. І це особливо е важливо для пасторів, е для навчання людей. І притчі про ріст гірчичне зерно надихають на вірність у малому, на довіру Божій дії, навіть без видимого успіху. І гірчичне зерно та е воно як пророчий символізм. У єврейській думці птахи небесні, що оселяються в гілках, часто символізували язичницькі народи, які прийдуть до Бога Ізраїлю. І ми можемо бачити це, проглядати це в пророка Даниїла та Єзекіля. І це вказує на те, що царство Ісуса, попри його єврейське коріння, має стати прихистком для всього людства. І підсумком за Флусером Ісус не вигадав нову релігію в Матвія 13-му розділі, а використовував найглибші пласти єврейської гомілетики, щоб оголосити, що обіцяне пророками має почало реалізовуватися в його собі. І е у висновку можемо сказати, що Матвія в 13-му розділі в цій притчі вони формують богословську лінзу, через яку слід читати все вчення Ісуса про царство. Воно приховане, але дієве, мале на початку, але всеосяжне в кінці, е вимагає відповіді тут і тепер, завершується Божим судом і славою. Дякуємо за увагу. Е дякуємо вам. Євгенія, питання? Да чи коментар? Е якщо можна, я ще скажу, е в цю презентацію ми готували разом, але е деякі не можуть бути зараз, тому що зв'язку немає, хтось там в дорозі, то щоб розуміли. Да, все все розуміємо, Марк. А Євген, у вас питання чи коментар? В мене, мабуть, спроба номер два відповіді на ваше питання. Окей, мабуть, ма от е так як в нас е ден був більш тепліший, да до до до до відповіді, то він якраз казав про те, що ну багато хто не приймав Ісуса, і тому в Євангелії від Матвія це як такий центр його служіння. Да, то до цього він е творив дива, все було, ну какби люди бачили це так. Але е надалі е зростає опір, да там фарисеї починають його починають звинувачувати, що він а сили Вользівула, там да вони відкидають його як месію. То можливо, а саме в цьому місці з писання розповідається про це, тому що у юдеїв, бо Матвій сам писав переважно юдеям, а що як Ісус, який е очікується як месія, може бути відкинутий. Да, тобто як Ісус може бути месією, якщо всі його навкруги починають потроху, ну як е іти проти нього, проти його течії. І ее цей 13-й розділ - це як відповідь на всі ці, е ну як не обвинувачення, але як протидії, і в якому він і розказує, що це нормально, що месія буде ее ну відкинутий. Тобто це і це і очікувалось, що царство воно буде, ну якби інакше діяти, і він якраз в цих 13 всьо в всьома притчах, ой вибачте за мою українську, ви зрозуміли, у всіх цих притчах розповідає якраз про те, що він все ж таки месія, але і е це нормально, що його відкидують. Якби, ну можливо, така думка. Інтернет пропав. Федора, Федора, Федора, нічого нема. Да, цікаво, він все дослухав чи ні? Я просто не міг це слухати, і ви вийшов, вийшов, вийшов. Да, гарна відповідь. І те, що Біблія прочитав, це і Якіма, це твої нащадки, напевно. Він Федор, Федориш, нічого ніде не пише. Ну що, нам всім зараховано автоматом, по домамся йдемо. По автомату йдемо. Автомат на другому курсі буде, правда, на БЗВП. Зараз про вимкнулось світло, зараз повернусь, пише. Яку вас справу? Все добре. Марк, давай страшилки розказуй, в тебе непогано виходить. Чому підсвічуєш ліхтариком? Ну, у нас світло взагалі особливо не боїшся. Та мабуть, у вас теж. Короче, в нас е взагалі цю презентацію мав не я представляти, тому що я наступна. У нас половина без зв'язку, то взагалі цікаво виходить. Що, мабуть, перша презентація була як страшилка. Ні, ну взагалі потужна презентація, насправді. Дякую. А блічила так непогано. Да, ну готували взагалі там хлопці, Діма, Володимир, Станіслава. Я я більш презентую, то що вони не не на зв'язку. Да, ну дякую. Емік, у тебе світло є, Емік? Сьогодні далі. Сьогодні дали. Добре. Женя, как самочувствие? Сегодня хорошо. Это первый раз было сложно, сейчас нормально. Я дивлюся, що в принципі у всіх там, де вони знаходяться, більш-менш тепло, да? Хтось в худі, хтось... Ну, нема таких, в кого там плюс 15 чи плюс 12 зараз. Ну, просто лайфхак, дивіться, я на роботі, в мене під ногами така батарея. Ага, вона десь електрику має бути. Мікроклімат, мікроклімат. І да, особистий мікроклімат. Так, це ж повинно ще було мережа. Да, в нього світло не вимикають. А он в Нікополі, там же ж, да, він напряму катомний запитався, короче, і чи тільки його офіс постійно зі світлом. І тіскає батарею під столом. Богдан, тебе не чутно, якщо що. Кажу, ви думаєте, це кофта? Це колір шкіри моєї після того, як катомки приєднуєшся. Вона стає м'яка, шовковиста і зеленувата, а вночі світиться. Ану, вимкну світло, ми подивимось. Ні, якщо вимкну світло, буду як ви. Хочу пускатися на на наший рівень. Та та, Богдан, я просто показую вам світло надії. Рома, якщо трішки вище підніметься, в нього буде як цей, да, німб. Ну, майже отсвечивает, майже. А що, 15 хвилин пройшло? Знаєте, пам'ятаєте, як це було в студентські роки? Да, 15 хвилин нема викладача, то можна розходитись. В нас староста не дозволить такої розкоші нам. В принципі, у нас йде запис, то ми можемо просто прочитати всі презентації далі, і пан Федір, Федорич, просто передивиться всіляцію і окремо і задасть питання потім. Так, і вже ми будемо викручуватись. Ну, друзі, поділіться, як вам друга сесія? Трошки веселіша, чим перша вже? Вообще по лайту. Та значно легше. Якби ще пан Євген ставив більш-менш нормальні оцінки, то було б взагалі все добре. Так. Котрий поновив повітря. Я повернувся на кінець, то вибачай, Євгеній, але світло не від мене залежить. Я почав, і ви вийшли з чату, чи ні? Бо була тут, була тут думка, я не пам'ятаю, у Денна, да, Ден, Ден, ти де? Він каже, що від цього... Ану, Ден, повтори, я не можу. Від сили думки, від сили думки струм відключили, да? Ні, він сказав, що того бреду, який тут був, то Федор Федорович вирішив просто піти. Ні, ні, ні, це не так, це не так. Ні, я пам'ятаю, що ти, Євген, почав від... Ну, ти продовжив думку Дена і пішов десь далі в тому, що ці притчі тут розташовані, тому що є певне, ну, якби такий ключовий момент або поворотний момент, да, в Євангелії. Так, так в тому, в в служінні Ісуса Христа, в тому, що юдеї, ну, якби в них було питання, як месія, який повинен прийти, е, що його, ви, ну, відкинули, це неможливо, да, тому що вони очікували того, який прийде, все, все зробить, а його почали, ну, какби протидія пішла. То саме в цьому місці з писання, в Євангелії, це такий центр в тому, що Ісусу потрібно розказати, що це нормально, що месію відкидають, да, тобто це і повинно бути для того, щоб потім піти на хрест, бо якщо месію не відкинуть, не приймуть, то хто його, скажемо так, поведе на хрест, то він розкриває, е, яке є царство небесне, як все, е, повинно бути, ну, як ви, як все це задумувалось, от така думка. Угу, чудово. Я думаю, що ця думка, е, гідна. Е, ще хтось буде на цей розділ говорити, чи все? Якщо ні, тоді я поділюся своєю думкою. Всі вже, да, сказали на 13-й розділ. Е, дивіться, якщо ви структурно дивитеся на Євангеліє від Матвія, то в нас є на початку публічного служіння, Ісус іде на гору. Ми розуміємо, що Матвія гора відіграє такий символічну роль, тому що на горі Бог відкривається народу, це алюзія на Мойсея, коли він приймає откровення від Бога. А після гори Ісус спускається вниз, а іде теж збірка див, 10-ти див, а це теж алюзію викликає, тому що 10 кар або 10 див стаються перед звільненням. А в 11-му, в 10-му розділі він посилає, е, 12 учнів. В 11-му розділі реакція на слово і дію, да, тому що після слова всі вражені, тому що Ісус навчає як той, хто має владу, а не так, як навчали, навчають вчителі релігійні, які є вчителями в народі. Реакція на дію ще ніколи нічого схожого ми не бачили в Ізраїлі, тобто на слово здивування, повага, на дію здивування. Е, ось і в 11-му розділі в нас стається неочікувано, тому що, ну, почувши, побачивши, е, яка б мала бути відповідь. Ну, відповідь би мала бути належна, тобто повірити, прийняти, але відповідь протилежна, і це з боку предтечі, тому що з предтечі є певний сумнів, чи це той, чи нам когось почекати. 12-й розділ, як Женя правильно сказав, релігійні вчителі приходять до дуже поганого висновку для Ісуса, що все, що він каже, і все, що він робить, дивіться, постійно підкреслюється казати і робити, або слово і дія. Це робиться не від Бога, а робиться від кого? Від князя Бісовського, да, Вельзевула. Тобто юдеї приходять до протилежного висновку, почувши откровення від Бога і побачивши Бога в дії, тому що ми з вами говорили, що це таке Царство Боже. Царство Боже - це в Ісусі втілюється присутність, да, і влада Бога. Е, ось і коли це стається в 13-му розділі, Ісус востаннє намагається достукатися до Ізраїлю, тобто слово вже було, дія вже була, і зараз він використовує те, що використовувалося в Старому Завіті як найвишуканіша форма звернення - це притча. Пам'ятаєте, Натан приходить до Давида, який щойно згрішив? Він його не докоряє словом, він йому розповідає притчу. Саме притча викликає в Давида реакцію. Ось на це на сподівається Ісус, тому що далі вже з 14-го, 15-го розділу Ісус іде до язичників. Тобто пам'ятаєте, ми з вами говорили в контексті Матвія, що спочатку в Матвія Ісус каже: «Я прийшов до кого? До загиблих овець дома Ізраїля. Я не прийшов до язичників». Але коли дім Ізраїлів відповідає негативно, Ісус повертається до язичників. І тому 13-й розділ він такий переломний. Це теж те, що Євген правильно сказав, це і те, що ви, хтось з вас, теж говорили раніше. Він є поворотним таким, і це намагання Ісуса востаннє звернутися до народу, щоб вони його почули і щоб вони в цьому побачили не тільки його, а й свій власний стан щодо Бога, щодо Божого откровення, щодо Божого, щодо Божої дії посеред них. Ось яку, якщо структурно дивитися на Євангелії від Матвія, відіграють ось ці, ця збірка притч, коли йде ось таке намагання достукатися. І навіть тоді, якщо ви так структурно дивитеся на ці притчі, тоді розумієте, чого в такій послідовності вибудовані сім притч. Спочатку сіється сім'я, і коли ми ось так дивимося, тоді нам ми бачимо, що ці всі ґрунти, вони десь відображають стан людей, які чують Царство Боже. Тобто там немає невіруючих людей, всі вірять, але деколи нам заважає наша віра сприйняти Бога так, як він діє, тому що в нашій вірі він має діяти лише так або так, або ще якось і так далі. Окей, це моя думка, не відповідь. Я вже казав, що відповідь отримаємо від Матвія потім. А це думка моя, коли ми так дивимося структурно на Євангелії. Друзі, в нас зараз уже начебто і перерва близько. Чи ще один, один з одну презентацію витримає? А потім підемо на перерву, чи зараз ідемо на перерву, а потім вже будемо далі слухати презентацію? Що скажете? Та може зараз, бо у нас почнеться другий блок, уже пояє при презентації, щоб не розривати. Зараз пропонуєте йти на перерву? Да, да. Ну а поможемо без перерви, як товариство вирішить. Ні, та то я думаю, без перерви люди не витримають. Ну тоді перерва і рухаємось. А скільки беремо перерву? Я знаю, що це, це, це дуже... Я знаю, що я дуже неправильні запитання питаю. Ти треба не питати, треба казати людям, що робити. А стандартний пакет? Да, тому що ці всі демократії — це не до нічого доброго не призводить. А дивіться, тоді е давайте до шостої беремо, беремо перерву, а далі йдемо без перерви. Піде так трошки довшу перерву і далі йдемо до до упора. Окей, тому кава, чай, вечеря — все за 15 хвилин. Все, тоді зустрічаємося о 6-тій. Командуйте, ми готові. А є команда? Да, Андрій, ваша команда є, то ми тоді почнемо. А вже е хто буде доєднуватися, то ми його будемо підключати. Добре? Угу. Да, тоді ми вас... Давайте, ми вас слухаємо уважно. Окей, у нас дуже цікава тема: історія виникнення і використання твердження «я є» в писаннях. Ну, спробували дослідити на екрані. Ви якраз тут бачите два варіанти написання: єврейською мовою «егеє» і грецькою мовою «егоемі». Перейдемо до лексичного аналізу. Слово «егеє» походить від кореня «хаях», тобто бути, ставати або траплятися. І це слово, воно є таким фундаментальним дієсловом. Воно зустрічається в Першому завіті більше чим 3500 разів, е від буття до Ісаї. Ну і воно формує таку біблійну історію, теологію та особисту віру. А слово «геях» використовується в недоконаному виді. У давньоєврейській мові немає звичних нам часів: минулий, теперішній, майбутній. Є доконаний вид: дія завершена, і недоконаний вид, тобто дія триває або ще не відбулася. І отже, слово «егеє» означає дію, яка не завершена. Тому «егеє» можна перекладати як... Ну, тут ми чотири варіанти такі зробили, тобто я є зараз в процесі буття, я буду в майбутньому, я стаю або я виявляю себе, і я буду дієво присутній. І це таке динамічне, анестетичне слово. Це не про існування як філософський факт, ну типу як стілець існує в кімнаті, а це про активну присутність. І самоназва «я є» проголошує вічне самоіснуюче буття Бога. Обіцянка «я буду з тобою» у виході 3:12 запевняє: той, хто просто є, буде діяти безвідмовно. Е-е, ну і загалом слово «егеє» воно використовується майже завжди як дієслово, а не як ім'я. Ну, виняток — це єдиний момент у виході 3:14, там де Бог називає себе «я є», ну як дає як титул або ім'я. Е-е, ще такий момент — це зв'язок «егеє» та «яхве». Якщо ми почитаємо дії 3:14-15, то ми там, ну, побачимо такий цей тетраграматон, тобто «яхве». Але там логіка така, що, ну, тобто на початку в 14-му вірші Бог використовує е-е слово «егеє» в першій особі, тобто «я є», а потім в 15-му вірші він каже: е, тобто «Господь Бог батьків ваших буде». Да, то він про себе вже в третій особі каже, і це вже, ну, це вже звучить як «яхве». Ну, це тобто Бог відкриває свою сутність в першій особі: «я є той, хто я є», але люди не можуть звертатися до Бога «я», вони мусять казати «він». Тому в наступному вірші Бог фіксує ім'я для людей: «Господь, ось ім'я моє навіки». І ім'я «яхве» з формою третьої особи від того, як Бог назвав себе у першій особі «егеє» у виході 3:14. Але після цього моменту Бог прийняв «яхве» як своє власне ім'я і використовує його постійно, навіть говорячи про себе. Е-е, да, і коротенька інтерпретація: якщо говорити про цю фразу «ехеє ашерегеє», то ми тут можемо таку інтерпретацію зробити, що тут як обіцянка, що, ну, більшість насправді вважає, що найкращий переклад — це «я буду тим, ким я буду», або «я буду з тобою тим, ким буду». І, ну, якщо по контексту подивитися, то, наприклад, тут в третьому розділі виходу Мойсей боїться йти до фараона, і він не питає у Бога: «Яка твоя онтологічна сутність?» Він питає: «Хто ти такий, щоб я тобі довіряв?» Але і Бог каже, ну, не про свою природу, а про свої наміри. Тобто Мойсей: «Ти не можеш контролювати мене іменем, але я обіцяю, я буду там, і ти побачиш, ким я є через те, що я зроблю». І далі нам Давид веде нас. Так, дякую, Андрій. Е-е, е-е, секундочку. Е, а можеш, Андрій, ти по цьому слайду, я з наступного продовжу? Давай, добре. Е-е, окей, добре, давайте з наступного слайду. Е, тому підсумуємо по першому заповіту. Е, фраза «егеє ашер егеє» — це відмова Бога дати себе контролювати. Е, такий невеличкий контекст у язичництві: знати ім'я Духа означало мати над ним владу. Тобто це така форма магії. І Мойсей просить ось цей ярлик для Бога, але Бог відповідає дієсловом: «Я не даю тобі ярлик, я даю тобі обіцянку. Я буду там, де я буду, і ти пізнаєш мене в дії, а не на словах». Ось і це такий перехід від магії знання імені на віру, довіру особистості. Наступний слайд. А, сорі. Е-е, як зазначає Реймонд Браун у своєму екзегетичному аналізі, вживання «егоємі» у Євангелії від Івана можна поділити на три категорії: це предикативне, абсолютне та ідентифікаційне. Зараз пройдемося по кожному із них. Спочатку предикативне. Ось, е-е, це означає ось буквально: ким, ким є щось. Ось тут є формула для розумних людей, можете прочитати. Е, якщо по-простому, то «я є хліб життя, я є світло для світу», тобто «я є щось». Ось от оце і є предикативне вживання, тобто воно відповідає на питання: ким він є. Ось воно описує якість або роль Ісуса відносно е-е людства, і граматично це таке стандартне речення. Давайте наступний слайд — це абсолютне вживання слова. Е, це по формулі суб'єкт плюс дієслово, тобто «е-е, перш ніж був Авраам, я є». І всі ми чули це слово «я є», воно по факту, можна сказати, воно граматично незавершене, тобто «я є», і далі має бути продовження: хто. Ось, але от Ісус не, і Бог не дає цього продовження. Тобто це пряма алюзія на божественність Ісуса, і Ісус тим самим привласнює собі титул Бога через Ісаї. Е, і кожного юдея ось ця от незавершеність, ну, для них це було очевидне богохульство, тому що вони розуміли, е, ну, якби про що він, до чого він веде, що він має на увазі. Ось і останній, е-е, е-е, останній метод вживання ідентифікаційне — це от як в прикладі: «це я не бійтеся», тобто буквально він ідентифікує себе: хто, хто я, типу от. І е, є таке зауваження у синоптиків, це в Матвія, Марка, Луки. Зазвичай це просто ідентифікація, нічого е такого божественного там немає, але у Івана, особливо в сцені, коли він ходив по воді, е, оце вживання, воно має таке подвійне дно на поверхні: це я Ісус, але на глибшому рівні це звучить як Теофанія, тобто от Боже втілення, е, божественна я є. Наступний слайд. Е, Іван, е, в цілому от будує свою христову навколо своєї, ой, цієї фрази, використовуючи її як кульмінаційний інструмент. Ось і є сім яєм з цим предикатом, і Ісус цим самим задовільняє найглибші потреби людини: це голод, хліб, темрява, світло, е, смерть на воскресіння. Ось наступний слайд. У восьмому розділі Івана бачимо декілька цікавих речей, е, в 24-му вірші: «бо коли не повірите, що я є, то помрете у гріхах ваших». Е, дуже цікаво, що в цьому місці віра в в я є Ісуса, в егоемі, стає умовою спасіння. Ось і е, ми помітили таку відсилку до Ісаї, 43-го розділу: «е ви є моїми свідками», каже Господь, «і мій слуга, якого я обрав, аби ви дізналися і повірили мені та зрозуміли, що це я». Ось, е-е, то єсть такий контраст, е-е, дієслів в 58-му вірші: е, Авраам стався, Гіномай почав існувати, був створений, а Ісус є безперервне, безперервне позачасове буття. Е, наступний слайд, е, продовжить Ліліана. Так, дякую. В нас в, зараз хвилинку, у восьмому розділі якраз Івана, якщо я правильно бачу, десь пропадає зв'язок. Так, іде про арешт в Гефсиманському саду. Це коли Ісуса арештовують, він просто каже: «я є». Це не просто слово, це проголошення його Божої сутності. І що відбувається? Люди, які прийшли його схопити, впали на землю від страху і сили його присутності. Євангеліст показує: Ісус є Бог, його ім'я має владу над ворогами, навіть без насильства, що саме проголошення імені Бога має силу повалити ворогів. У книзі Об'явлення також зустрічаємо твердження «я є», але з предикатами, тобто Ісус називає себе через образи, образами: там «я є Альфа і Омега, перший і останній». Об'явлення 1:8-1:17. Це підкреслює, що він вічний, початок і кінець часу, він Божа присутність в світі, як в Старому Завіті каже Бог: «я є». Через такі вислови люди бачать, що Ісус є Богом, який керує історією і має владу над всім. Браун наголошує, що ці формули в об'єднанні Об'явленні безпосередньо пов'язані зі Старим Завітом, тобто Євангеліє і Апокаліпсис показують Ісуса як того ж Бога, що об'являв себе Мойсеєві. І як висновок, твердження «я є» з'являється в Писанні як сама назва Бога, так як згадував Андрій у Вихід 3:14, і використовується, щоб показати його вічне безперервне буття. Ісус застосовує його, щоб показати свою божественну природу, силу і владу над гріхом та ворогами, а віра в нього через це проголошення стає умовою спасіння. І таким чином історія твердження «я є» — це шлях від способу, яким Бог Яхве запевняв Ізраїль у своїй присутності і єдності до христологічного твердження, що Ісус володіє тим самим божественним ім'ям і владою спасати. Дякую за увагу. Е, це все так. Угу. А Ден тут просто, чи він частина вашої команди? Ні, ми просто любимо Дена. А, окей, я просто мем тут. Зрозумів. А, добре, друзі, дякую. Дякую. Така дуже, е-е, предметна презентація. Чи є в когось запитання щодо е-е презентації з групи? Бо ми вже цю тему проходили минулого, е-е, на минулих семінарських. Це таке продовження. Немає. Тоді ми слухаємо наступну групу, тому що в нас, коли сформується цілісне таке з різних, ви відповісте на всі запитання, тоді ми будемо ставити запитання і, і, і думати далі. Е-е, хто наступний? Бабам. Вітаю, Федорі Фодорович. Вітаємо, Ярослав. І я почну. Будь ласка. Угу. Так, презентація є зараз. Це так виглядає, як для недільної школи презентація. Ми просто хочемо максимально доступно вам пояснити. Все, дякую. Дякую. Ви пам'ятаєте, що Ісус Христос, він говорив, що будьте як діти. Е, добре. Е, яке христологічне значення мають багаторазові твердження Ісуса «я є»? Е-е, в Євангелії від Івана, особливо ті, що з предикатом. Е-е, що ми маємо на увазі? Що наша тема - це вислови Ісуса «я є» в Євангелії Івана. І хочемо показати, що Івана - це не просто слова типу «це я». Ну, тобто, що Ісус, якби, і так пояснює звичайну річ, що це він говорить за себе, а спосіб дуже прямо сказати, хто Ісус є насправді. І ще важливо, коли Ісус каже «я є» і якийсь образ до цього додає, тобто він говорить: «хліб, я є хліб, я є світло, я є пастир». Це пояснює не тільки, хто він, але що він робить для людей і чому це все взагалі про спасіння. Е, на другому слайді, е, ми бачимо, чому саме Іван, чому саме Іван робить це так часто. Е, у синоптиків більше притч і коротких висловів, а у Івана - це акцент на особі Ісуса Христа, хто він є. Е, я помітив, що в інших Євангеліях більше притч, е, повчань і коротких історій, а Іван робить інший фокус. Він весь час виділяє особу Ісуса Христа, тобто не що треба робити, а хто є насправді Ісус. І тому Іван часто використовує «я є», бо через це найпростіше показати, що це не просто пророк чи вчитель, а щось значно більше. Е, що ж насправді означає «я є»? Е, трошки ми практикувалися з грецькою групою і навіть Google перекладачем використовували, щоб послухати, як воно означає. І фраза, е, звучить наступним чином: «є його еймі», буквально означає «я є». В звичайному житті це могло бути просто «це я», але в Івана воно звучить сильніше, особливо в Івана 8:58: «Перш ніж був Авраам, я є». І там реакція людей дуже різка, бо вони зрозуміли, як претензію на божественність. Тобто Іван робить так, що ця проста фраза ніби натякає, і Ісус говорить, як той, хто має право так говорити. І наступний слайд, е, старозавітній фон, Вихід, третій розділ, 14-й. Бог відкриває себе Мойсею. У пророків є формули типу «це я, я він», ідентифікація, тобто Бога, і Іван, е, під'єднує Ісуса до цього фону. Чому це звучить так божественно? Бо в Старому Заповіті є момент, коли Бог відкриває себе Мойсею, і там теж звучить дуже сильна формула «я є». І ще в пророків зустрічається така мова, коли Бог каже: «це я» або «я він». Іван ніби спеціально підключає Ісуса до цього фону. Загалом ідея така, що Ісус не просто говорить про Бога, він говорить так, як Бог відкриває себе. Далі, Діма. Е, ні, далі, далі вже я. Да, а що ж є два типи висловів: з предикатом і без предикату в Івана, е, як вже зазначалося і в нашій групі, і в попередній групі. Е, згідно з лінгвістичним підходом, вислови «его еймі» у Євангелії Іоана поділяються на такі дві синтактичні категорії: Ісус просто каже «я є», як було в прикладі програма Іоана в восьмому розділі, і це речення на цьому закінчується. Тут дієслово має повне екзистенційне або таке ідентифікаційне значення. А от друге цікавіше - це з предикатом, бо Ісус каже «я є», і є певне продовження, яке вказує на його роль або місію. І тут треба зрозуміти, що предикат - це, якщо спростити, це присудок, тобто це слово, яке пояснює попереднє. Наприклад, «я» - суб'єкт, а предикат «я є світло» - це вже предикат світло. А абсолютні або без предиката вислови слугували такою відповіддю ранньої християнської громади на звинувачення юдеїв. Це спосіб заявити про найвищий христологічний статус Ісуса: він не просто месія-посланець, він має ту саму онтологічну сутність, що й Отець. А от вислови з предикатом: у цих висловах Ісус використовує метафору для опису своєї місії, для опису своєї ролі. Це вислови як засіб такої комунікації з аудиторією через зрозумілі для них символи. І, будь ласочка, наступний слайд. Якщо казати вже про христологію і чому саме з предикатом настільки е важливі щодо питання христології, а ці вислови виникли як відповідь на такі певні екзистенційні запитання аудиторії. Євангеліст використовує унікальні е людські символи: голод, спрагу, темряву, страх смерті, для того, щоб показати, що Ісус є відповіддю на ці питання. А і замість абстрактних догм Ісус каже: «я є хліб». Кожен знає, що таке голод, кожен розуміє, а тому Ісус може зрозуміти, точніше, люди можуть зрозуміти, що Ісус пропонує для душі. Це така форма залучення слухача до діалогу від земної потреби до чогось більш духовного, небесної реальності якоїсь. Е, далі це не Ісус дає, а Ісус є. У висловах з предикатом дієслово виступає як зв'язка, що створює рівняння ідентичності. Тобто граматична структура не дозволяє відокремити суб'єкт від предиката. Це означає, що світло не є чимось, що Ісус тримає в руках і роздає. Це означає, що Ісус сам по собі є світлом. Тут також е треба розуміти, що тут починається відмінність радикальна від в тому, що каже Ісус, від того, що казали пророки Старого Заповіту. Наприклад, Мойсей давав манну, але він не був хлібом. Пророки проголошували істину, але вони не були істиною. А вислови «я є» стверджують, що в особі Ісуса джерело благодаті, а яке не відділене від нього самого. Ну і також це допомагає нам розуміти, що спасіння - це не якийсь предмет, це є особа. Откровення і Спаситель - це одне і те саме. Ісус не просто вказує шлях до спасіння, а він каже: «я є дорога». Це означає, що спасіння досягається не через отримання якогось релігійного товару чи знання. Спасіння виключно через особисті стосунки з Ним. Оскільки спасіння - це особа, його неможливо знайти в законі, ритуалах, в якихось інших вчителях. Тільки з'єднання з особою, наприклад, споживання хліба чи перебування на лозі, тільки це з'єднання дає життя. А так, далі продовжую я. І я хотів би поговорити про сім висловів. Так, дуже дякую першій групі, що вже сказали про це. Ось, але ми буквально коротенько пройдемося по кожній з них. Ось, і взагалі хотілось би сказати, що е сім - це число повноти. Так, тому все так дуже співпало, що цих висловів саме сім, і всі вони дуже доречні і і сильні. Е, ось перший вислів - це «я є хліб життя». Так, і коли Ісус каже цю фразу, це означає, що е, що людина може бути ситою фізично, але всередині там пустота. Ось, тому Ісус каже, що справжнє життя і насичення, воно тільки в Ньому. Е, наступне - це «я є світло світу». Е, та це про те, що Христос, він показує правду, е, і він ніби виводить людину так всіх тих речей, в яких люди перебувають. Так, це гріх, брехня, страх. Ось, і він дає це світло. Е, наступний - це «я є двері». Е, так, Ісус - це такий певний вхід. Так, тобто доступ до спасіння і безпеки не через якийсь певний статус. Так, як прийнято в цьому світі, так, щоб щось отримати, потрібно бути таким, е, а саме через Нього. Ось, тому Іван, він показує цей шлях до Бога, що він лише через одну особу - це Ісус Христос. Е, наступний - це «я є добрий пастир». Е, так, і це взагалі все про стосунки. Так, тобто пастир - це той, хто керує, е, він знає своїх овець і захищає їх. Ось, і така ключова фраза: пастир - це той, хто кладе життя за овець. Так, що і в принципі зробив Ісус. Е, ось, коли пішов на хрест. Е, ось, тому це дуже такий сильний момент. Е, і це дуже сильно показує, що він той, хто дійсно бере відповідальність за людей і доводить цю справу до кінця. Е, наступне - це «я є воскресіння і життя». Тут така трішки болюча тема. Це, це, це тема смерті. Ось, і е, Ісус, він не просто може зробити чудо і воскресити когось, а, а він саме каже, що саме по собі все життя, воно є в Ньому. Ось, і тому тут ми можемо бачити такий прямий христологічний акцент, так, що Христос, він є джерелом життя. Е, наступне - це «я є шлях, істина і життя». Е, ось тут Ісус, він дуже прямо говорить, ось, що він є шлях до Отця, е, що істина - це не просто якась книжка, так, або якісь правила, це щось живе. Е, і тому Іван, він тут також е, дуже чітко ставить Христа в центр, е, що рятує не вчення, а рятує сам Христос. І останнє - це «я є істина, виноградна лоза». Е, ось, і це саме про зв'язок, зв'язок з Ним. І тут би хотілось би навести такий практичний, можливо, приклад, е, що ми створені бути залежними. Так, тобто якщо, наприклад, в нас є повітря, яким ми дихаємо, так, ми так створені, якщо його забрати, ми не будемо існувати. Ось, і тому хотілось би зазначити, що саме Христос е, зробив нас залежними, так, щоб ми були залежними від Нього. Ось, а задача ворога, так, диявола, це те, щоб якби ми покладалися лише на на свої сили і жили за таким правилом. Е, ось далі я передаю слово е, наступному. Так, це Діма, якщо не помиляюсь. Так, угу. Які образи знову переграють у Старому Завіті? Ну, ми бачимо, що е, Ісус, він робить, е, він створює єдність віруючого з Христом. І друге - це він збирає в собі те, що було важливо для Ізраїлю. Тобто, що було важливо, да, там були стовпи у е, ізраїльтян, це е, те, що е, потрібен, потрібна свобода і що повинен бути об'єднаний Ізраїль, і він має бути звільненим, і мають бути спасенні люди. І от Ісус, він об'єднує в собі це, він стає їх спасителем, він звільняє їх, хоч і не фізично, як вони думали, але він це робить в духовному плані. І наступний слайд. І зараз ми трішечки про риторичний ефект поговоримо. Це е, він робить такий Іван прийом, коли фраза звучить просто, але сцена показує, що сам, що там прихований якийсь більший сенс. Наприклад, е, в ситуації з самарянкою, тобто е, Ісус е, каже, що він месія, і в тій ситуації, в якій він це розповідає, вона підсилює ефект. І так само, коли його заарештовують, е, він відкривається, він каже, що це я, да, коли вони кажуть, що ми хочемо знайти, він відкривається, і е, оці воїни, вони як відступають, і це показує цю силу його, цей ефект. І е, коли е, Пилату, він себе як напряму не відкриває, але там підтекст зрозумілий, що йде мова про те, що Ісус цар, і е, в самому е, в самій ситуації це теж дуже сильно підсилює е, цей ефект. Тобто не просто, да, Ісус, він спокійно каже, але самі навіть обставини навколо, вони роблять особливими ці моменти. Ось, і далі я передам слово пану Михайлу. Так, дякую, я вибачаюсь без камери, в мене вимкнули світло. От так, висновок: Ісус, я є, хто Ісус. У цих двох словах «я є» зосереджено або сконцентровано ідентичність Ісуса з вічним буттям Бога. Ці два слова допомагають нам зрозуміти христологію Івана, бо вони постійно показують дві речі: хто Ісус і що він робить. І так, я є, предикат, що він робить для нас. Слова «я є» без предиката - це такий сильний натяк на його божественну ідентичність. Ісус не обмежує себе жодним образом, е, типу «я хліб, світло, дорога». Він проголошує, що його особа ідентична з Отцом, і в 10-й главі, 30-м віршом написано, що Ісус говорить: «Я і Отець - одно». А вислів «я є» без, то це було без предиката, а з предикатом служить таким богословським засобом, який через конкретні образи: Христос є хліб, світло, двері, пастир, воскресіння, шлях, лоза, відкриває в собі, відкриває особу Ісуса, його спасительну місію і закликає людину до віри і життя в Ньому. Е, це мова любові Бога до людини. Він не лише є, а є для нас, живить, веде, спасає, дає життя. Він реально робить це у нашому житті. І мета Івана показати, що Ісус Христос є Син Божий, що ми, щоб ми вірували в Нього і мали життя вічне. Це написано в 20-й главі, 31-м віршом. І також останній слайд - це література, джерела, які ми використовували. Дякуємо за увагу. Чудово, дякуємо за презентацію. Третя група. Так, є тут представники третьої групи? Ну, а ви не з третьої групи? Да, я не з третьої групи, я просто цікавлюся. Є, є, ми тут, ми тут. Ігор, тепер запускаєш презентацію чи ні? Запускати? Я в дорозі, тому, на жаль, не можу запустити. Без проблем. Так, зараз я теж. Це вже для дорослих презентація, да? Так, це наша презентація, і вона має розкрити тему, чому для Івана саме таке твердження важливе, що він цим хотів сказати своїм читачам. І ми спробуємо її розкрити таким планом, починаючи з природи Євангелія від Івана, затронемо трошки авторство Євангелія, торкнемося твердження істини, розглянемо Івана та інші Євангелія, і саме це твердження є як метафоричне, абсолютне та приховане, і зробимо висновок. Отже, природа Євангелія від Івана. Ісус, він і справді є Божим посланцем у цьому Євангелії, як і в інших, але в жодному іншому Євангелії він не є настільки ототожнений і безпомилковий, як одне з Отцем, який його послав, тим я є, що існувало до Авраама, і словом, яке було в Бога на початку, а сам і саме це було слово Богом єдинородним. Ісус постійно нагадує своїм слухачам, що Син нічого не робить від себе, що його слова - це слова, які Отець дав йому промовити, а його діла - лише те, що Отець доручив йому зробити, і те, що його влада ґрунтується не на ньому самому, а на його повному послуху волі Отця. І додатково світло на природу цього Євангелія може пролити юдейське категорія посланництва. У раввіністичній літературі є така постать Шеліах, буквально посланий, і Шеліах - це свого роду е заступник, який посилається з певним завданням або місією і наділяється при цьому певною особливою владою. Згідно з Талмудом, Шеліах він міг, крім всього іншого, вести ділові операції, укладати договори, влаштовувати шлюби, і часто е вони говорили, що часто раввіни говорили, що він посланий подібний, тобто рівний тому, хто послав його. І тобто продовження з посланцем, е воно прирівнюється, поводження з посланцем прирівнюється до поводження з тим, хто його послав. І очевидно, що в самому посланні Івана висловлювання «я є», воно має теж нам щось повідомити про особистість Ісуса, і причому це воно робить за допомогою алюзії на старозавітну форму, формулу божественного откровення. Е варто доповнити, я думаю, але якщо мене може потім поправлять, але е ім'я, його слова Ісуса, вони не означають «я є Яхве». Він не говорить, що «я Яхве». І як особливо показується це в восьмому розділі, мова швидше йде про те, що Ісус, він ділить з Богом своє вічне існування. Він має е життя в самому собі, владу віддавати і знову приймати своє життя. У нього є також влада давати життя тим, хто дотримується його слова, тим, хто самими про, тим самим проявляючи одну з прерогатив Бога. У одній з напружених суперечок, ми вже чули це сьогодні з своїми противниками, Ісус говорив, що перш ніж був Авраам, я є. І тут особливо це примітно, що на відмінно, е що примітно, що е тут це примітно те, що Ісус, от він ма говорить про те, що він був ще до Авраама, тобто він має вічне життя, і він його може передавати іншим. І це вже якби, якби основне послання, до якого можна виділити з природи самого Євангелія, це вірш 3:16. Я вставив коментар дослідниці Нового Заповіту Адель Райхен, я його зачитаю, як вона говорить, що запропонований тут дар, він є обіцянкою вічного життя через віру в Ісуса Христа як і Сина Божого. З точки зору імпліцитного автора, цей дар не є випадковою пропозицією, яку я, як читач, можу вільно прийняти або ні, як йому заманеться. Навпаки, для цього життєво важливо заради мого ж блага, щоб я прийняла дар, повіривши в Ісуса як Христа і Сина Божого. Прийняття дару веде до вічного життя, відмова веде до смерті. І сильний інтерес улюбленого учня до моєї відповіді передається також у продовженні уривка, який переосмислює дар в етничних термінах. Тобто от що Ісус в цьому, природа цього Євангелія, вона показує природу Ісуса, те, що він є представником Отця, і він має вічне життя від початку, він може його передавати, і він його пропонує нам в цьому розділі в 3:16. І він якби розділяє, його можна розділити так, що це, е, ну, немає якогось середнього стану. Ми або ідемо за світлом, або за темрявою, ми або його приймаємо, або не приймаємо. Тобто немає якогось такого, що я там, ну, сере, ну, тобто, як я сказав, немає середнього стану. І далі авторство Євангелія продовжить пан Єгор. Так, дякую, перепрошую, я буду без камери, але з голосом. Е, так, щодо авторства Євангелія, е, цікаво, хто ж ця постать цього учня, який дуже скромно, неодноразово згадує, що його любив Ісус. І, е, ну, дослідження продовжується, однозначної відповіді ми не маємо на це питання. Нам відомо декілька ключових фактів, хто був, хто була ця людина, яку любив Ісус. Тобто він користувався особливою довірою Христа, і тут ми згадуємо історію на вечері, коли Ісус каже учням, що один з вас мене придасть. І Петро просить цього улюбленого учня спитати в Ісуса, хто ж є ця людина. Далі, е, ця лю, цей учень, він став названим сином для матері Ісуса. І тут ситуація вже, коли Ісус висить і каже, що це син твій, це матір твоя, тобто передає свою матір цьому учню. Також він виявив віру та здатність упізнати Господа там, де інші вагалися. І це історія про то, про те, як учень прибіг швидше за Петра і повірив, ну, і повірив в те, що, е, те, що говорив Ісус щодо свого воскресіння. І також це є та ситуація, е, коли, е, учні, це вже кінець Євангелія від Івана, і учні були в лодці, і цей учень побачив Ісуса на березі, упізнав його. І, і також, е, цей учень мав довге життя, і з'явилась навіть чутка, що він буде жити до другого пришестя. Та якщо це цей учень Іван, то ми знаємо, що Євангеліє від Івана, воно швидше за все було написане, це не найостанніша книга Нового Заповіту. Будь ласка, наступний слайд. Угу, та дякую. А так, слід зазначити також, що анонімність автора цього Євангелія, вона є помітною і є навмисною, а позиція на авторство безпомилкова. Тобто анонімність присутня також в деяких ключових постатях історії, яку розповідає автор. Тобто це Самарянка, ми не знаємо, хто це була, середворись в Кані, хворий біля купальні і сліпонароджений, і навіть матір Ісуса. На відміну від Марії, яка, за словами Луки, зберігала всі ці слова, складаючи їх у серці своєму, автор відкрито ділиться своїм свідченням зі світом. Проте він робить це так, щоб зберегти власну приватність. Е, ця межа особистого простору є настільки важливою, що навіть найзавзятішим дослідникам варто було б її не порушувати, а поважати. Тобто ми бачимо, що це було, тобто не це не співпадіння, що ми не знаємо, хто саме автор до кінця, його, його ім'я не названо, а це було, ну, це був план цього автора приховати, зробити анонімним своє авторство. А для чого? Прошу наступний слайд. Так, ага, це вже протверджує істина. Тобто, а е, чому автор приховує, е, приховує своє ім'я? Для того, щоб підкреслити того, про кого, про кого він писав, для того, щоб підкреслити саме Христа і зробити фокус на ньому. Е, дякую, я передаю слово далі. Е, дякую, приймаю таку свого роду естафету і продовжую висловлювати думки нашої групи з приводу цих питань. І хочу тезісно про що ж я є з точки зору твердження істини і чому для Івана це так важливо, е, в контексті істини. І ми розділили це на три таких важливих аспекти. Це перше: істина як особистість. Е, в грецькій філософії істина часто була такою абстракцією, певною світом ідей. І у Івана істина, вона стає тілом. І коли Ісус каже: «Я є», він стверджує, що реальність, вона зосереджена саме в ньому. І для читача це означає, що ти не можеш пізнати істину про, ну, про світ, про себе чи про Бога, оминаючи саме Ісуса. Е, наступне: істина як присутність. Е, найгучніше твердження Ісуса вже неодноразово сьогодні звучало. Це, е, восьмий розділ, 58-й вірш: «Перше, ніж був Авраам, я є». І тут, е, в цьому вислові немає предикату: «Я є хліб, я є світло» чи будь-що. Тут іде чисте, е, проголошення вічного існування: «Ніж був перший, ніж був Авраам, я є». І такий хрестологічний висновок, що Ісус існує поза часом. І, е, він, от можна сказати так, що він просто вторгається от в цю загальну історію, а не обмежується цією історією. І третій — це полемічний аспект. І Іван писав у час, коли, е, коли вже виникали, існували певні, або перші, перші єресі, е, що, е, заперечували, е, тілесність Христа або заперечували його божественність, або посилювався конфлікт із синагогою. І твердження «Я є» — це, е, спосіб сказати, е, таке, що те, що ви шукаєте в законі, в Торі або в таємних знаннях, в гнозисі, насправді знаходиться, е, саме в мені. Наступний слайд, будь ласка. І в якості, в якості такого підсумку, е, що саме хотів Іван сказати читачам, що через семикратне «Я є», е, Іван хоче провести, е, читача до конкретного висновку, який записано в кінці Євангелія. Це ж написано, щоб ви вірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і віруючі мали в життя його, е, ім'я. З точки зору істини він стверджує, що Ісус — це, е, Яхве серед нас, тобто вказує на його божественність. Ісус — це відповідь на всі людські прагнення. І третє — це Ісус — це не набір догм, а в це живі відносини, живі відносини з Господом. Дякую, передаю слово Олегу. Дякую, вітаю всіх. Я зарані вибачаюсь, я тут в кафешці знаходжусь і вибачаюсь за потусторонні шуми, тому що нема світла і нестабільний інтернет. Так, поговоримо про Євангеліє Івана, е, з порівнянням з іншими Євангеліями. Е, якщо ми розглядаємо Євангеліє від Івана в порівнянні з синоптичними Євангеліями, то побачимо, що воно найцікавіше, найцікавіше і суттєво відрізняється. А саме це історичність та богослів'я Івана, що допомагає нам зрозуміти, скільки Ісус публічно служив. Також слід відмітити різницю Євангелія Івана в тому, що якщо в інших Євангеліях Ісус звертається до певних мас, натопів, груп людей, е-е, то в Євангелії від Івана Ісус має діалоги, е, з певними особами, з певними людьми один на один. Тобто все Євангеліє — це про те, як Ісус веде діалоги, починаючи з Никодима і закінчуючи з своїм учнем Петром. Е-е, що як що хоче показати автор? Я думаю, що я впевнений, що Бог має на на меті, е-е, особисте спілкування з кожним із нас. Не просто спілкування, а діалоги саме. Ось тому, будь ласка, наступний слайд. Чим ще відрізняється Євангеліє від Івана, е, від синоптиків? Це месіанська відкритість. Тобто в Івана все просто і зрозуміло від початку і до кінця. У своєму Євангелії Іван фокусується на божественній сутності Христа, проголошуючи його Сином Божим та, е, на його знаменнях і чудесах. Іван доносить нам природу Месії через твердження «Я є». По-перше, ми зустрічаємося з цим титулом Бога у Старому Заповіті, де Бог відкривається в пустелі Мойсею саме під цим іменем «Я є». І Іван використовує саме цей титул, щоб показати нам божественність Месії. Ми бачимо, що Іван використовує цей титул «Я є» з предикатами: «Я є хліб, життя, виноградна лоза, я є шлях, істина», то і так далі. Е-е, про що це нам говорить? Це говорить нам про те, що без Бога ми ніщо. Він наша сутність, наше життя, наше все. Тобто він є початок і він є кінець. Е, декілька висловів «Я є». Перший метафоричний, хочу це просто сказати: Ісус сім разів використовує формулу «Я є» з образним предикатом: хліб, світло, двері, пастир, е, воскресіння, життя, шлях, істина, життя, виноградна лоза, щоб пояснити свою ідентичність та місію. Ці образи походять від зрозумілих матеріальних реалій: їжа, світло, пастирство, виноградарство, але спрямовують нас до глибшої духовної істини про особу Ісуса. Метафоричне твердження «Я є» майже завжди супроводжується умовними висловами: той, хто вірить або йде за Ісусом, отримує життя; хто не вірить, втрачає його. Вони мають як позитивні, так і негативні наслідки. Усі образи мають численні паралелі в Старому Заповіті та юдейській традиції: е, Ізраїль як отара чи виноградна лоза, Бог як пастир і світло, мудрість як хліб. Іван свідомо використовує багатозначні образи, щоб що відсилають до біблійних обітниць спасіння. Е, через ці метафори Ісус привласнює ролі, е, та образи, які в Старому Заповіті належали Богові. Е-е, формула «Я є» підкреслює його унікальну божественну ідентичність. Усі вислови об'єднані темою вічного життя. Ісус постає як його джерело, дарувальник і гарант. Навіть там, де слово «життя» прямо не вживається, воно присутнє за змістом. Метафоричні вислови підтверджуються чудесами: нагодування 5000 як підтвердження, що він є хліб життя, зцілення сліпонародженого, де Ісус говорить, що він є світло, воскресіння Лазаря як підтвердження того, що Ісус є воскресіння і життя. Знамення конкретно показують істинність твердження «Я є». Отже, метафоричні вислови «Я є» — це богословські насичені образи, через які Ісус відкриває свою божественну ідентичність, закликає до віри та проголошує себе єдиним джерелом вічного життя. Абсолютні вислови «Я є» відрізняються від метафоричних тим, що не містять пояснювального образу. Ісус не каже, ким він є, а просто проголошує: «Я є», надаючи фразі глибокого богословського значення. Віра в «Я є» є вирішальною для спасіння. Віра — це звільнення від гріхів і життя, не віра — це смерть в гріхах і суд. Отже, «Я є» стає об'єктом віри і впізнання. Твердження: «Перш ніж був Авраам, я є» виражає перед існування Ісуса і ставить його поза межами звичайного часу, що викликає різку реакцію його слухачів. Як у пророка Ісаї 43:10, так і в Івана «Я є» є предметом віри і знання, і розуміння. Ісус, подібно до Яхве, закликає людей визнати його ідентичність через віру. Контексти абсолютних висловів Ісуса відтворюють дії, приписані Богові в Старому Заповіті: вічне буття, знання майбутнього і влада над подіями, дарування спасіння, суд над тими, хто відкидає його. Ісус може промовляти «Я є», бо він вічне світле слово, син, який діє в повній єдності з Отцем. Абсолютний вислів «Я є» є прямим твердженням його унікального божественного статусу. Абсолютні вислови «Я є» — це не стилістичні формули, а богословські, самопроголошено, в яких Ісус ототожнює себе з откровенною вічністю, спасительною присутністю Яхве. Вони є кульмінацією йоанівської христології та радикальним викликом віри слухачів. Вислови «Я є» з прихованим предикатом. У цих словах «Я є» предикат не названий прямо, але легко відновлюється з контексту. Ісус ототожнює себе з себе з особою, про яку йдеться в розмові: Месія, Ісус Назаряний. Значення «Я є» формується конкретною ситуацією, самарянкою. «Я є» — е, Івана 4:26, під час ходіння по воді, «Я є» при арешті. «Я є» євангеліст свідомо використовує «Я є» так, щоб поєднати повсякденне значення — це я з глибшим богословським сенсом божественного самопроголошення. У ключових сценах «Я є» перегукується з проголошенням Яхве в Ісаї, надаючи словам Ісуса теофанічного божественного виміру. У розмові самарянкою «Я є» підсумовує весь процес поступового самовідкриття Ісуса як Месії та дарувальника живої води. Під час ходіння по воді вислів «Я є» усуває страх учнів і відкриває шлях до спасіння, демонструючи владу Ісуса над хаосом і темрявою. У сцені арешту реакція солдатів, відступ і падіння показує, що Ісус добровільно і свідомо йде на смерть і повністю контролює перебіг подій. Отже, вислови «Я є» з приходним предикатом функціонують одночасно як проста самоідентифікація, як тонке богословське свідчення. У звичайних словах Ісус відкриває себе як Месію і показує свою божественну ідентичність, роблячи Божу присутність відчутною в конкретних історичних подіях. Передаю слово далі. Отже, розібравшися в темі, чому «Я є» є таким важливим для Івана і чого він хотів цим сказати для читачів, можна підвести таких кілька висновків. Перший — це перший внасок в Євангелії від Івана в теології Нового Заповіту повертає нас туди, звідки ми почали. Це уявлення про Ісуса як про унікального Божого посланця, який одночасно заявляє про свою божественність і про слухняну покору божеству. Другий великий внесок — е, це в теології Нового Заповіту, це Євангеліє, е, Євангеліє від Івана не лише про Ісуса, але й про Бога, що очевидно не лише в його хрестології, але й у його звістці про спасіння. І подібно до того, як хрестологія Євангелія є своєрідною параболою, де син сходить від Отця у світ і знову підіймається до Отця, так само і його сотерологія, його шлях спасіння, де Бог Отець притягує народ Бога Сина, е, притягує народ до Бога Сина, який веде їх у свою чергу назад до Отця. Ті, хто заслуговує, за словами Емілі Діксон, обирають посланця і відкидають нареченого, незрозуміле Євангеліє від Івана. Дякуємо, хлопці, це було вичерпно. Ага, дивлюся на джерела, чудово. А так, е, скажіть мені, е, скільки в нас ще має виступити груп три, правильно чи ні? Так, так. А хто готовий далі? Це вже зараз ті, хто по другому колу, правильно? Так. Угу. Тобто це четверта, п'ята і шості групи. Треба вам перерву чи не треба? Ми ж домовилися без перерви. Все. Ні, так я перепитую, можливо, щось змінилося з того часу. Добре. Е, тоді слухаємо четверту групу. А видно? Да, супер. Так, е, наша тема називається «Як слід тлумачити ключовий христологічний термін Логос в Євангелії від Івана у світлі давньогрецького слова Яхве». Якщо коротко, що це означає, то в Євангелії від Івана, е, ну, Іван використовує для, е, для опису слова Божого, то що він використовує в першій главі, да, бо спочатку було слово і слово було Бога, е, він використовує слово Логос. Слово Логос, воно в той час використовувалось як грецький філософський термін, і в цій презентації ми хочемо показати, що, е, слово Логос, воно ми маємо його тлумачити не як філософський термін грецький, а вже як, е, слово, яке от використав Іван і яке характеризує слово Бога, яке так само було в слові в Старому Завіті як Дабар Яхве, да, слово Бога. А перше, що хочеться сказати, що це слово Логос, воно має дійсно дуже глибокий зв'язок з юдейською традицією, і, е, воно так, вибачте, в мене коротка психопатка, хочу її вимкнути. Все, дякую. Да, а так, да, слово Логос, воно не є, воно має зв'язок з юдейською традицією і старозавітніми посланнями, і воно не має такого от філософського терміна, який використовувався Філон. І от в Дабар Яхве слово Бога, воно в Старому Завіті використовувалось як така дієва творча Божа сила, яка щось створювала, яка от несла откровення Бога. І, ну, це була така дуже потужна річ. І от слово в в Логос в Івана, воно дуже схоже, а я б навіть сказала, типу, воно і характеризує то слово Дабар Яхве, яке і було використано в Старому Завіті. І ми виділили такі декілька аспектів, як тлумачити ці, це слово Логос в Євангелії від Івана. І перше, це, е, в слово Логос має зв'язок з творінням та словом Господнім, як я вже сказала, який був в Старому Завіті. В Старому Завіті слово Бога Дабар Яхве — це не просто інформація, а це дієва сила, що здійснює його волю. І от Логос в Івана в першій главі він відсилає, е, до історії створення, до в яка була в книзі Буття. Е, ми можемо це побачити на перших словах Євангелії від Івана, коли він говорить, що на початку було слово, і воно було в Бога, і там на-на-на, і все через нього повстало, і без нього нічого не повстало. І це нас відкликає, ну, це як паралельне місце до, м, збуття 1:1, там де так само говориться, що на початку там Бог створив небо, землю, і що Іван намагається підкреслити те, що Логос він мав свою участь у творінні. Е, от і в юдейській думці слово Дабар, е, сказано, що ним створено небеса, тобто, е, не тільки створено землю, як написано в Бутті, да, що, ну, земля такий більш фізичний світ, але й створено небеса, місце якби перебування більш духовного світу. І євангеліст Іван він ідентифікує от Ісуса з цим таким творчим словом Дабар Яхве, через яке усе повстало, і все, ну, не тільки повстав такий земний світ, але повстав і небесний світ, і через нього все повстало. Е, вот і от в пророків слово Господнє Дабар Яхве воно зображується майже як персоніфікована сутність, і, е, що, ну, приходить до людини в осі в Юїля. Ми бачимо, як написано, що Господнє слово воно, е, було до осі або було до Юїля, а воно прийшло до осі чи Юїля. Воно може зціляти, як в Псалмах написано, що і прийшло слово Господнє і зцілило, е, і зцілило їх, чи, ну, якось так я дослівно не пам'ятаю. От і так само є світлом, що слово Господнє, ну, є світло, ніби так і написано. От і воно має такий більш не просто сенс, як слово, якась деяка лінгвістика, а але воно є таким, ну, більш персоніфікованим, персоніфікованою сутністю. І, е, другий аспект - це от Логос. Єва, Федор, Федорович, знову вимкнувся. Пардон. Угу. Ні, от он хай розказує. Так гарно співає. Щоб просто потім не повторювати. Від Єва взяла. А просто я собі камеру виключила, бо мені нічого не видно із-за того, що, ну, не камеру, а вас, короче, виключила, бо мені нічого не видно. Можна в нього спитати, нам продовжувати чи його чекати? А гласите весь список, пожалуйста. Угу. Давайте вже хтось буде читати ту останню презентацію, декілька слайдів, остання група, що це так, ми вже всі презентації пройшли. Запис то не припинявся. Ні, ну можемо припинити. Андрій, я чекав цього. Андрій може вирізати ці слова Ярослава. Ми можемо зсилатися світла, не забувайте. Загрузим чат GPT, він тут все нам доробить. Нанобанана. Єва, продовжуй. Так, я тут, якщо щось. О, супер. Вибач, Єва, але що робити? Ми де закінчили? Ми закінчили на попередньому слайді про творіння. Ні, ні, ні, назад. А отут, да. Ну, я просто вже його розказала. Ну, ладно. Добре, добре, тоді рухайся на на наступний слайд. Ну, окей, повторюсь тоді. В пророків слово Господнє Дабар Яхве, воно зображується майже як персоніфікована сутність, і яка приходить до людини. Наприклад, в осі Юїля написано, що і слово Господнє там було до осі, чи там прийшло до Юїля. Так само воно може зцілювати. В Псалмах написано, що і слово Господнє прийшло і зцілило їх, і є світлом. Ну, там в принципі так і написано, що слово Бога є світлом. От і воно показує, що от слово Боже - це не просто якась лінгвістика, просто якесь слово, а це дійсно якась персоніфікована сутність, яка має м такі властивості, е, е, персони, особистості. Другий аспект, який хочеться виділити в тлумаченні слова Логос, це от Логос. Ми не можемо тлумачити правильно слово Логос без розуміння, е, без, е, без розуміння премудрості, яка говорилась там в притчах в Сіраха і в інших ветхозаветних, е, цих письменах. Тому що Логос, він має деякі, м, властивості, е, премудрості, е, яка говориться от в Старому Завіті. Е, слово Логос, він має предвічність, подібна до премудрості, яка існувала споконвіку. Вона ще була до того, як було все створено. І так само слово Логос, воно має ті самі властивості. Також, м, слово Логос, він, воно має такий пошук житла. Можна сказати, що от в Писанні написано, що премудрість шукає собі місце, де оселитись серед людей, і вона знаходить своє місце в законі в Ізраїлі. Але от Іван, він більш такий радикалізовує цю схему, систему, і він говорить, що Логос - це не, він не просто оселяється в самому законі, а він стає плоттю, він оселяється серед людей, і, е, да, серед людей. От і третє - це відкинення. Відкинення, як і премудрість, вона була відкинута людьми дуже часто. То Логос, він також прийшов до своїх, а свої його не прийняли. І слово Логос, воно має тісний зв'язок до божественної премудрості. І от цікаво, чому це важливо, тому що слово Логос, воно, е, як я вже сказала, має грецьке філософське походження. Його використовував Філон, е, Александрійський, якщо я не помиляюсь, щоби, м, примирити єврейське писання з грецькою філософією. І в нього воно там типу це, м, ну, короче, він намагався якось пояснити Бога, але зовсім не так, як воно говориться про, ну, в писанні в Старому Завіті. І про це далі скажуть Іван детальніше. Так, дякую. А наступний наш пункт - це відмінність, е, від єліністичного грецького слова Логос. Е, хоча термін Логос, він був поширений у грецькій філософії, е, та у Філона Александрійського, то, але Іванове використання має суттєві відмінності, які повертають нас до саме синіцького Дабар. А особистість, е, проти абстракції. Для Філона Александрійського Логос був більш посередником, тобто так в лапках, в дужках взяти другим Богом, але ніколи не був абсолютно тотожним Богу і не мислився як, як особистість, е, яка може стати людиною. А от якраз в Івана Логос - це сам Бог, да, і слово було Бог, як написано в Івана. Е, він став конкретною історичною особою. А єврейське розуміння Дабар включає в себе поняття діло, так, або подію. Е, то слово Бога - це його дія. Так, тому в Євангелії від Івана, е, слово, слова Ісуса, вони нерозривно пов'язані з його ділами або знаменнями. Так, то історичний Ісус, він розглядається крізь призму слави, яка належить йому як Логосу. Е, наступний слайд, будь ласочка, ми переходимо до четвертого нашого пункту. Е, це полемічний та откровенний характер. Е, є така протидія докетизму. В кінці першого століття, коли писалося Євангеліє, існувала загроза докетизму, тобто вчення, що заперечувала реальність тіла Христа. Але от саме твердження "слово стало плоттю" в Івана 1:14 є ключовим. Воно наполягає на реальній людській природі та історичності Ісуса, який водночас є, е, предвічним Богом. Це якраз той момент, про який читає, е, Рома наш, так, про історичного Ісуса, що була така постать, е, тобто Бо слово було явлене в тіло. Е, повнота откровення. Ісус, як Логос, є остаточним екзегетом або тлумачем, е, Бога Отця. Бога ніхто не бачив ніколи, але Єдинородний Син той явив його. Так, і у світі юдейського монотеїзму це означає, що зустріч з Ісусом є зустріччю з самим Богом. Так, бо оскільки Він і Отець є одне, то ми можемо зробити висновок, що Логос, е, у Євангелії від Івана слід тлумачити як остаточне самовираження Бога, так, яке сягає корінням у старозавітні, е, старозавітні розуміння дієвого слова Яхве та персифінікованої премудрості. Так, про те, що казала Єва, е, в другому пункті, е, це слово не просто передає інформацію, воно творить світ, воно дає життя і, найголовніше, входить у людську історію, стаючи плоттю в особі Ісуса Христа. Е, на цьому все. Дякую за увагу. Дякуємо. Чудово. Чудово. А наступна група, п'ята. Ой, я буду від п'ятої групи. Угу. Зараз поширим. Так. Ну, сподіваюсь, що буде, е, коротко і динамічно. Отже, е, наша задача в контексті слова Логос - дати відповідь на питання, як слід це тлумачити і, е, безпосередньо в світлі греко-римського Логосу як божественного задуму. Е, ну, для початку, я думаю, варто прочитати сам текст від Івана, де він це використовує. Це перший розділ щодо існування світу. Було слово, і слово було з Богом, і слово було Бог. Той, хто був словом, був з Богом споконвіку. Все було створене через нього, і ніщо не було створене без нього. І слово стало людиною і оселилося серед нас. Ми побачили його божественну велич, велич єдиного Сина Отця свого. Він був сповнений благодаті і правди. Тобто ось це те, що в нас перекладено як слово і є, е, грецьке слово Логос. А загалом, ну, воно дуже має дуже багато та глибоке значення. Крім того, як вже було зазначено, це таке, е, філософське поняття. Ну і питання, яке, звісно, е, ми собі задаємо, це що ж хоче сказати нам Іван, е, називаючи Ісуса Логос. А і відповідаючи на це питання, е, я дам два таких вектора, напевно, м, які відштовхуються від того, що ось це слово Логос означає. Е, перше - це те, що Логос безпосередньо це означає слово. Е, це засіб зв'язку або повідомлення інформації. Ісус, е, якщо так дозволено думати, е, відштовхуючись від Євангелія від Івана, в його христології це той, через кого Бог повідомив про себе. Все, що ми можемо і маємо дізнатися про Бога, явлено нам в Ісусі Христі. Е, через Христа, е, так от, дивлячись на текст Івана, можна сказати, що Бог з самого початку повідомляв про себе. Бо якщо все створено через Логос, то все створено через Христа. Е, і як нам каже Іван. Тобто по суті десь в якійсь, не знаю, духовній метафізичній реальності Ісус завжди був шляхом до пізнання Бога. Як саме це відбувалося, поки Христос не втілився? Е, ну, я не знаю, відповіді на це немає, але ось якась така думка приходить. Дуже це ще синергує з тим, що написано в Посланні до Римлян, те, що його невидима, його вічна сила і божественність від створення світу через творіння стає зрозумілим. Тобто якось таким чином, ніби от Боже слово підкреслює нам те, що Ісус, він був з самого початку. І з самого початку, ще в процесі творіння всього на світі, Бог через Логос, через Христа повідомив про себе. Крім того, Іван ще пише, що ми побачили його божественну велич, велич єдиного Сина Отця свого. Мені це нагадало, знову ж таки, ці, знаєте, знамениті вирази і англійською «like father, like son», і у нас який батько, такий син, що можна сприймати і навпаки, який син - такий батько. Е, про що це? Це, ну, про те, що, е, якщо ми колись і задавали собі питання, який Бог, або читачі Івана задавали собі питання, який Бог, хто такий Бог, то по суті він каже їм: от подивіться на Христа. Бог завжди був таким, яким його показав Ісус. Ну, е, по суті можна сказати, що Бог завжди був християнином. А інколи складається враження, звісно, що Бог в Старому і в Новому Завіті різний. Та це, напевно, через те, що людство розвивалося в розумінні Бога. Е, і Бог відкривав себе десь поступово. А і, напевно, це откровення досягло такого апогею в Ісусі Христі. Бог повідомив про себе через Логос. А інше значення цього слова - це Логос сенс. А тобто сутність чого-небудь, значення, зміст або розумна підстава. Все це про ось це таке, е, поняття філософське Логос. Мені ще подобається слово «есенція». Воно теж вживається для того, щоб описати, що це означає. Тобто Іван ніби каже, що Ісус - це ось есенція, е, всесвіту, всього, що створено. Е, ну, звучить епічно, як мінімум. А ввів це поняття Логос сенс знаменитий філософ, який жив у Ефесі, якого звали Геракліт. А ну, є ж думка, що якщо Євангеліє від Івана писав Іван, то писав він це в Ефесі. Тому всі ці от використання, а таких от використання загалом грецької мови, так, а так, е, жваво, так, е, геніально навіть, як це робив Іван, вона, ну, пояснюється тим, що це дійсно було актуально на на той час. І Іван створив, ну, такий мастерпіс, знаєте, е, грецької мови. А так от трошечки про Геракліда, який ввів це поняття Логос сенс. Його філософія була популярна в ті часи, і щось з цього ми навіть точно чули. Усе плинне, усе змінюється, та точно ми чули це. Е, не можна двічі ввійти в одну і ту і ту саму річку. Та це про те, що, е, ось річка, вона тече, і якби ти зараз ввійшов, вийшов, і в ти вже в ту саму не ввійдеш, бо вона вже змінилася. Що він казав, що все здійснюється за Логосом, який є вічним, загальним і необхідним. Будь-що, що відбувається в світі, має своє значення та зв'язок з іншими речами та явищами. Вища мета пізнання - пізнання Логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості. Ну, дуже по-філософськи, звісно, але по суті, а Геракліт стверджує, що ніщо не випадково, е, що все направляє Логос і що це найвища мета та сенс людського існування - якось це зрозуміти і з'єднатися з цим в своєму житті. А також він ще казав, що в кожній людині Логос судить істину. А це вже теж дуже цікаво, тому що, наприклад, подібна думка є також у Клаева Люїса в книзі «Просто християнство», де він говорить про моральний закон. І він, якби, від цього відштовхується, щоб, ну, довести реальність, а Бога, реальність якогось авторитету, якогось абсолюту, еталону, який може, який може про щось судити, на основу якого ми можемо щось судити, називати щось там добрим або щось справедливим. І це десь, ну, от конектиться з цією такою філософською думкою і з, власне, з цим ось значенням слова Логос. А ну і як ми знаємо, що грецька філософія взагалі виникла, е, в той час, коли в інших місцях виникли релігії. Ну, це ми проходили на парах, до речі, по філософії, і нам викладач сказав, що ось, ну, точніше, нам показав це, що там, де у інших з'явилися релігії, в греків з'явилася філософія. Це ось такий, якби, м спосіб осмислити життя, осмислити все, що відбувається. І це, ну, ось ці всі моменти приніс прогрес. Люди, спостерігаючи за світом, за природою, розвиваючись, дійшли до того, що є щось. А для греків це було ось щось типу Логоса, щось, е, якась така сутність, е, яка все направляє, всім керує, яку можна пізнавати, з якою важливо з'єднатися. Тож, е, е, люди, які ще до Христа могли спостерігати там за світом, за природою, вони доходили до цієї думки. Е, вони знаходили, по суті, Господа та та розуміли ось цей момент, що найважливішим це є пізнання, е, цього божества. І греки, на відміну від юдеїв, не чекали Месію і нічого про нього не знали. Тому Івану, е, можливо, який знаходиться в цьому контексті і пише грецькою мовою, е, появу Христа в світі треба було пояснювати, ну, інакше, ніж це, наприклад, робив Матвій. І ось Іван приходить в Ефес, е, і звертається до греків і каже: «Ви століттями думали, писали і мріяли про Логос, про силу, яка створила світ і зберігає в ньому порядок, про силу, яка дала людині здатність думати, міркувати і знати, про силу, через яку люди вступили у зв'язок з Богом. Ісус і є цей Логос, що зійшов на землю. Слово стало тілом», - сказав Іван. «Логос став тілом». А і це дуже схоже, знаєте, на те, як Павло проповідує в Афінах. Він бере, по суті, те, що в що люди вже вірять, і на основі цього викладає їм Євангеліє. А Іван починає своє Євангеліє з цього, з Логосу. А і на завершення, а що в мене там вроді все, да, да, а і на завершення Ісус і є цей Логос, що втілився, тобто ця есенція, е, світу, про яку мріяли, думали грецькі філософи. І і ще одна штука, якій, напевно, ми теж можемо порадіти як християни, е, це те, що кожній людині, по суті, можна донести Євангеліє. Адже це таке філософське поняття, воно ж допомагає нам зрозуміти і те, як його Іван використовує, що Ісус, по суті, в усьому. І в що людина б не вірила, вона якоюсь мірою вже вірить в Христа. Якимось чином. Адже у цьому світі немає нічого, що було б створено без нього, бо він був від початку, ним все стало, і він був втілений і прожив земне життя. Ну і все це, що ми вже і так знаємо. А на цьому все. Дякую за увагу. Дякуємо, Ден, було динамічно, як ти і обіцяв. А друзі, ось ми, да, ось ми послухали. Ти навіть дизайном підсилив грецьке походження Логосу. Е, е, тому ми вислухали дві діаметрально протилежні е позиції щодо того, що могло означати а Логос е або використання Логосу е в Євангелії від Івана. Бачите, як це цікаво. Євген руку підняв. Так, і у нас з'явився новий термін - динамічно. Де, а де динамічно? Добре, тоді давайте ще послухаємо третю групу. Можливо, вона нам скаже, що а якесь Логос має індуїстське походження. Е, ось, е, то тоді вже будемо вирішувати в кінці, яке насправді, да. Будь ласка, Ян, ти будеш, да, говорити, чи хто з вашої групи? Я почну, а Ян продовжить. Добре. Окей. Те, що ми будемо говорити, воно дуже сильно переплітається з попередніми темами і багато чого буде повторюватись. Е, але наша задача порівняти е два поняття і в контексті христологічного Логосу Івана е роздивитися, що ж, е, що ж, що ж краще відкриває сутність Євангелія: еліністична форма чи юдейська сутність, чи вони не не протирічать один одному. Е, ось про це і поговоримо. І, е, можна переключити далі. Е, важливо, е, звертати увагу на контекст і, е, зрозуміло, що для того, щоб досягнути певної аудиторії, потрібно використовувати терміни, які, е, будуть зрозумілими і терміни, які якомога краще зможуть, е, пояснити те, що що ти хочеш сказати. І, е, Іван, він використовує термін, який, е, був дуже зрозумілим для аудиторії. Ми маємо розуміти, що наймовірніше, і Іван, е, писав це, е, в контексті Єфесу кінця першого століття, і, е, аудиторією були, е, елінізовані юдеї та язичники. І, е, його завданням було пояснити, е, універсальність єврейського Месії, е, римсько-греко-римському світу. І дослідники Макобі і Дод, е, вважали, що Іван, він деполітизує Месію і перетворює його на космічний принцип, зрозумілий грекам. Е, е, раніше ми бачили, як, е, Ден розповідав про те, що як греки сприймали це, цей термін Логос. Так і, е, зважаючи на, е, сутність віри, е, і ми маємо розуміти, що, е, Іван, він зважав на те, що був сильно розвинений докатизм і єресі, які, е, могли, е, виключати божествен. Вони виключали те, що, е, Ісус міг бути, е, Богом у плоті. Так і він, використовуючи цей термін, в певну міру веде боротьбу з цими єресями. І головним питанням було поєднати оцю історичну Ісуса з предвічним Богом. І дослідник Джеймс Дан стверджував, що Логос - це інструмент для ототожнення земного Ісуса з високою христологією, тобто, е, з тим, що, е, чого ти не, не можеш осягнути, е, в земному розумінні. Так і парадокс четвертого Євангелія полягає в тому, що Іван використовує найвідоміший філософський термін античності, тобто Логос, щоб ствердити те, що філософії вважали неможливим, тобто втілення Бога. І проблема дослідження, е, який ключ відкриває істинне значення цього терміну Логос, який використовує Іван, е, те, який був поширений в Афінах, в грецькій філософії, там Платона, істориків чи, е, Єрусалиму євреїв, тобто слово Дабар, Яхве і Тора. Так і нашою метою є дізнатись, чи справді Іван, е, здійснює богословську експропріацію, беручи грецьку форму, щоб наповнити її радикально новим юдейським змістом. Е, спочатку подивимося на еліністичний контекст для того, щоб порівняти їх два, е, з єврейським. І Логос, е, ми будемо тут дуже коротко. Логос в них, е, ототожнюється з мостом і розумом, так з тим, що, ну, є всеосяжним. І філософський фон, е, це, е, Логос, це смисловий світовий розум, тобто закон, що впорядковує хаос. І насіннєвий Логос, тобто творча сила, що пронизує матерію. І це активний життєвий принцип, вкладений у пасивну матерію, як у маленькому зерні вже міститься невидимий код або план майбутнього дерева, так і божественний Логос пронизує всесвіт, містячи в собі насіння, тобто причини і закони для всього, що має статися. І стратегія Івана за Додом, е, полягає в тому, що він використовує знайомий термін, як, як певний гачок, щоб зачепити аудиторію. І він показує Ісуса як посередника між трансцендентним, далеким Богом і світом, який, в якому ми є. І Чарльз Гарльд Дод стверджує, що Іван писав своє Євангеліє для широкої публіки, освічених людей еліністичного світу, е, безпосередньо Єфеса, які шукали істину та безсмертя, але для яких юдейські терміни на кшталт Месія, син Давидів чи Царство Боже були чужими і політично забарвленими або незрозумілими. І обмеженням було те, що грецький Логос - це, е, обмеженням, е, в грецькому контексті поняття Логосу - це безособовий закон, як гравітація, і, а не особа, і він не може любити чи чи рятувати. Тобто це певний закон природи, який не має ніякої особистості і, е, іншої мети. Так, а юдейський контекст, якщо дивитись на юдейський контекст, то можемо побачити, що в слові Дабар, Яхве, е, це, це більш виявляється в дії. Тобто динамізм слова в Старому Заповіті, е, про це вже дуже багато говорили. Бог творить не роздумами, а проголошенням, як в Бутті в першому розділі сказав Бог, і це повторюється не один раз, багато разів. І Дабар - це, е, подія. Слово Бога несе в собі енергію виконання, як в Ісаї 55-му розділі. І Пергуми і та Мемра, е, в юдаїзмі першу, е, перше століття уникали антропоморфізму, е, змінюючи ім'я Бога на Мемра слова. Е, Іван показує, що Ісус, е, з тієї, тієї не тією Мемрою, яка ходила, е, є тією Мемрою, яка ходила в Едемі і говорила з Мойсеєм. Тому для юдея Логос - це, е, не думка Бога, а Бог у дії, тобто те, що він робить. І граматикою божества в Івана першому розділі, е, в першому вірші там є таке, е, і слово було Богом теос ен Логос. Можливо, я трошки неправильно прочитаю, але, е, проблема перекладу - відсутність артикля перед словом теос. І значення цього - це означає, що Ісус, е, значення не означає, що Ісус один із богів, як ми можемо бачити свідків Єгови. Це вказує на якісну характеристику сутності. Тобто Ісус володіє тією ж природою, що і Бог. Іван стверджує єдину сутність, а не просто подобу. І далі продовжить Ян про суперечність втілення. Так, всіх вітаю. Е, це, е, річ визвала також такий конфлікт світоглядів, а адже у грецькому, у грецькій філософії вважалося, що матерія - це як в'язниця для духу, і Логос не може стати серкс, саркс, е, також не знаю, як правильно ще прочитав, тобто плоттю, тому що це є свого роду деградацією. І ми вже перше, вже також в минулій групі зауважили, що були такі, е, докетизм, ностицизм, які взагалі заперечували реальність тіла Христа. Ніби це була просто ілюзія, така певна оболонка. Але революція Івана в тому, що слово сталося тілом - це удар по грецькому дуалізму. Бог входить в історію, стає вразливим і, та, і можна так сказати, відчутним на дотик. Це аргумент Дана. Логос використовується саме для того, щоб прив'язати небесну славу до земної кривавої реальності Христа. Лінгвістичний ключ - скинія присутності. Термін скено перебувало в Івана 1:14. Е, також перекладає, можна дослівно перекласти як е, поставив намет, що є такою, е, як синтезом і прообразом скинії у виході в 40-му розділі. І от, е, Іван таким словом використовує грецьке дієслово, щоб описати єврейський образ. Ісус - це нова скинія, місце зустрічі неба і землі, тепер не у Єрусалимському храмі, а в особі Ісуса. Це остаточно доводить пріоритет єврейського мислення. Концепція Бога, що живе серед людей, є суто біблійною. Е, у світлі греко-римського Логосу, як божественного задуму, Іван навмисно робить три радикальні кроки, тобто персоналізує, історизує і втілює Логос. Те, що філософи називали божественним розумом, Іван проголошує як Ісуса з Назарету. Це не компроміс із елінізмом, а його христологічне перевертання. Це не метафора, не поезія, не філософський міст. Це радикальне ототожнення Ісуса з самим Богом. І перемога змісту над формою. Тобто Іван використовує форму, еліністичну форму. Грецький контекст, філософія Афеса дала йому як мову, яка буде зрозумілою для того світу, для тих людей. Це дозволило йому вивести християнство з вузького етнічного гету і зробити Євангеліє зрозумілим для всього світу. І сутність залишається юдейською. Грецький контекст не може пояснити втілення жертв та особистість Логосу. Це можливо лише через призму старозавітнього Дабар та скинії. Христологія Івана - це не запозичення язичництва, а розширення юдейського монотеїзму. Євангеліє від Івана - це єврейська істина, одягнена в грецькі шати. Логос Івана вирішує проблему, яку не могли вирішити філософи. Тобто як абсолютний Бог може бути пізнаваним? Він перестав бути абстрактним розумом і став особою, яка розкинула свій намет серед нас. Е, грецький Логос пояснює світ. Єврейський Дабар діє у світі. Як ми вже про це минулі групи про це згадували, і Іванів Логос він живе, страждає і спасає світ. Логосу Євангелії від Івана слід тлумачити як особистісне, творче, спасаюче слово Ягве, яке завжди було з Богом і як Бог, е, і яке у повноті часу стало тілом в Ісусі Христі. І як висновок можемо сказати, що христологічний Логос Івана розкривається в в еліністичній формі і юдейській сутності. Дякую за увагу. Чудово, друзі! Так ще не було, щоби три презентації: одна відстоювала одну позицію, друга іншу позицію, а третя намагалася поєднати дві позиції. Це просто, а це просто геніально вийшло. Тобто перша, перша група більш була схильна до того, що все ж таки за івановським або іоановським Логосом стоїть юдейська ідея Дабар Яхве. А Ден, а відстоював, що все ж таки стоїть цей грецький задум Логос. А третя група сказала, що ні, те, що робить Іван, насправді він контекстуалізує. Тобто він бере щось, е, із Старого Завіту, але контекстуалізує його до контексту і так далі. А всім решта слухачам визначитися. Тобто всі ті, хто не приймав участі, е, треба визначитися, а тим, хто займав ту чи іншу позицію, посилити свою аргументацію, да, е, і і далі її відстоювати. Чудово! Дякую вам за, е, те, що ви підготувалися посеред всіх, е, посеред всіх викликів, які в нас є. Е, знаю, що в Закарпатті в Яна гарна погода, там не така погода, як в Києві, е, і в центральній Україні. Я не знаю, що там в Одесі, е, теж холодно, теж холодно. То як це так? Там же ж це ж південь. У нас, у нас -5, але це як в Києві -15. Ну да, да, із-за вологості. Да, розумію. Е, у Ярослава було якесь запитання. Ярослав, то ти читаєш Євангеліє, чи хто то там читав Євангеліє? І питання якесь виникло в нього. Е, та я вже забув питання, вже скільки тут, а скільки холодно, і вже скільки бачиш. Значить, дивись, Ярослав, я тобі дам гарну підсказку: коли тобі приходить геніальне питання, треба його записувати. Я, я знаю, я нагадаю, да, бо якщо те, що не записав, його немає, е, його не існує. Дивіться, зараз я вже коробочку задав, поперевертав. Да, зараз. Ага, окей, це воно повертається до 13-го розділу Матвія, там де було, там де Ісус говорить притчами. І тут такий цікавий вірш. Я вас хотів запитати: дивіться, з 13-го розділу, з 10-го вірша, там де Ісус вже говорив притчами. І 10-й вірш: підійшовши, учні запитали його: «Чому ти говориш до них притчами?» Він уже у відповідь сказав: «Бо дано, бо вам дано пізнати таємниці царства небесного, а їм не дано. Адже тому, хто має, додасться і матиме надмірно, а від того, хто не має, і те, що має, забереться. Тому я до них говорю притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють». Оце останній вірш, такий цікавий. Ні, тоді вже треба дочитати далі трошки, бо там він посилається на Ісаю. Ну, я, я, я да, я дочитав, що він посилається на Ісаю, але воно якось так цікаво, що учні питають: «Чого ти говориш притчами?» А він говорить: «Вони все одно нічого не понімають». Я їм говорю притчами, але тут, да, я тоді вже, коли дав питання, то я прочитав, що він каже: «Для того, щоб збулося, якби пророцтво те, яке було в Ісаї». Угу. Тобто в Матвія дуже важливо, щоб все, що робить Ісус, відбувалося у відповідності до, а-а, сповнення пророцтв. І тому, коли Ісус вчить їх притчами, то стається те, що пророкував колись Ісая, що вони ухом чути будуть і не почують, і очима будуть дивитися і не побачать. Чому? Тому що, а, стан народу, а, ну, їх серця стали, а, нечуттєвими. Ми з вами говорили зараз, поєднуючи, а, з Івана Євангелієм, коли ми говорили з вами про народження з гори. Е, то цікаво, що більшість євангельських віруючих вважають, ну, це є таким маркером євангельських віруючих, тому що євангельські віруючі чогось вирішили, що окрім них ніхто не народжений з гори. Е, ось, е, лише вони народжені з гори. А коли їх запитуєш: «А що це означає?» То скільки євангельських запитаєш, стільки в тебе десь відповідей і буде. Тобто маркер ідентичності в нас такий досить незрозумілий. І тут якраз йдеться, ну, я вважаю, що в Івана, якщо дивитися в контексті, йдеться про чуттєвість, чуттєвість до Божого, а людям релігійним, як би це парадоксально не звучало, набагато важче бути чуттєвими до Божого, тому що в них є дуже фіксована уява про Бога. Тобто ми собі Бога уявили, і все, що цій уяві суперечить, для нас є неприйнятним. Е, ось, і це таке дуже небезпечний стан. І тому в Євангеліях усіх найбільші проблеми з Богом, якого представляє Ісус, це саме у тих людей, в яких сформувалося, вже є, вже уява про того, який є Бог, як Бог діє, що Бог може казати, що Бог не може казати, що Бог робить, що Він не робить і так далі. І тому тут посеред притч це дуже важливе пророцтво, тому що ми з вами говорили трошки в попередньому, коли казали, що контекст тут, розуміння контексту дуже важливо, тому що це такий поворотний момент, да, коли сприйняття народу або чуттєвість народу до Божого, вона трошки така стала грубуватою, несприйнятною. Ось, то в цьому контексті я дивлюся на ці вірші, які ви прочитали. Тобто це не просто, що тому що ми близько з Ісусом, то ми розуміємо, а тому що вони не близько з Ісусом, то вони не розуміють. Це просто про такий загальний стан, який вже був охарактеризований перший раз в 11-му розділі, зараз в 13-му розділі, е, і, і так далі. І потім ще буде далі в Євангеліях охарактеризований. Угу. Дякую вам за пояснення. І це в мене по ходу вже можна ще одне питання. Ну, давай бонусом вже тоді, да. Е, ну є така не то що можливо навіть тенденція, що багато людей, там можливо пасторів рекомендують читати Новий заповіт, а до більше там старий, якби типа не чіпати, бо вже зараз в основному все типа по-новому. Але ж ми бачимо, що в Новому заповіті і Ісус Христос, він завжди спирається і робить відсилки саме написані на Старий заповіт. Чому тоді люди так стверджують і роблять акцент на Новому заповіті? Ну, давай так, ми не будемо зараз узагальнювати. Це не всі люди роблять так, бо я так не роблю, по-перше, тому я не можу себе до них віднести. Е, сподіваюсь, ти теж так не робиш, і більшість групи тут нашої теж так не роблять. Тому, а це перше. Друге, ну, е, ну таким людям треба просто, е, треба просто підсказати, що коли Павло апостол казав: «Все писання натхненно», то він мав на увазі не те, що вони вважають. По Новому Завіту тоді не було, а він якраз говорив про ті писання, які, е, були до Ісуса, тобто ті, на які наші брати, ну ті, які тобі кажуть, не треба читати. Тобто, ну це я вважаю це дуже хибною, е, такою позицією, перспективою, е, тому що, ну, весь, весь це не я перший казав, це казали давно ще оці церкви, що весь Старий Завіт якраз показує на Христа. Ось, і ми не можемо зрозуміти ту повноту, а яка відкривається в Євангеліях, якщо ми не знаємо, про що йде мова, е, в Старому Завіті, або як, е, в нас в стінах нашої семінарії надають перевагу казати в Першому Завіті, а не в Старому. Е, ось тому, е, ну коли вам таке люди твердять, то ви їм задайте декілька таких, ну, очевидних запитань, як мені здається. Критикувати позицію не треба, тому що коли ви нападаєте на чиїсь позиції, тут починається оборона, і люди закриваються. А коли ви задаєте логічні послідовні запитання, то принаймні люди, ну, якщо скажімо так, вони себе вважають розумнішими ніж ви, то вони з вами, звісно ж, не погодяться, правда? Ось, але питання їх буде турбувати, і тому ви посіяли певну думку, з якою людина починає, вона її трошки починає переслідувати. Ця думка, вона їм не дає спокою, і вони починають шукати, думати, е, що не означає, що вони з вами погодяться. Вони можуть прийти якраз до протилежних аргументів, але принаймні тоді продовжується розмова. Е, ну треба виходити з того, що розмову про Бога закінчити неможливо. Питання, як підтримувати цю розмову таким чином, щоби кожна ваша наступна розмова відкривала вам і вашим співрозмовникам Бога більше. Дякую, будь ласка. Що, друзі, 8-ма година, е, я вас не хочу більше затримувати. Ви всі пройшли, ви всі молодці, оцінки будуть у вас гарні, за це не хвилюйтеся. Ось, ну і дасть Бог, коли у вас наступна сесія? 23 березня ніби починається. О, то дасть Бог, всі, е, переживемо холод і російську, російські атаки, і вже весною побачимося в УЄТС і поп'ємо кави, і, і, і все буде добре. Домовились? Звісно. Амінь. Тоді вам, тоді вам тихої, теплої і спокійної ночі. Навзаєм. Кави. Да, мирної ночі з Господом. Все з Богом. Дякуємо. З Богом щасливо. Дякую, до побачення.